Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#89 лірику Джакомо Леопарді <g/> , лермонтовського « <g/> Демона <g/> » <g/> , Шевченкове розпачливе </p><p> І день іде <g/> , і ніч іде <g/> , </p><p> І <g/> , голову схопивши в руки <g/> , </p><p> Дивуєшся <g/> , чому не йде
doc#31 — С. 265 <g/> ) і двоїстість його позиції між прагненням здійснити « <g/> соціяльне визволення плебсу <g/> » ( <g/> термінологія на відповідальності Донцова <g/> ) і « <g/> романтикою народу <g/> , що нагло захотів кайдани пірвати <g/> » ( <g/> Донцов <g/> .
doc#81 Попри це вийшло не так уже й мало справді цінних книжок <g/> , і не тільки декого з клясиків і з забороненого в СРСР ( <g/> приміром <g/> , Микола Зеров <g/> ) <g/> , а й нові твори сучасників <g/> , як от поезії і « <g/> Старший боярин <g/> » Тодося Осьмачки <g/> , « <g/> Тигролови <g/> » Івана Багряного <g/> .
doc#9 Як і Галичина <g/> , так і Хорватія виявляла волю до єдності літературної мови <g/> , якщо й не в такому масштабі <g/> , що ми покажемо нижче <g/> .
doc#49 Не зменшуємо цим вартосте Барчиного « <g/> Батька й сина <g/> » <g/> , тим більше <g/> , — поезії Василя Барки як цілости ( <g/> бо вона ставить проблему доби і пропонує своє розв'язання <g/> ) <g/> , — але проблема зв'язків і розривів між нашими мистцями і нашою добою — складна проблема і заслуговує на спеціяльне обговорення <g/> . </p>
doc#9 <p> Сполучники <g/> , прийменники <g/> , характеристичні частки <g/> , вставні слова і т. п. матеріял <g/> , при якому здебільшого вже треба говорити не про якесь свідоме <g/> , навмисне позичення-переймання <g/> , а про зв'язок <g/> , прямий і кровний <g/> , так би мовити <g/> , з тією мовною стихією <g/> , яка цих словечок уживає і якій саме вони переважно і надають часто специфічного мовного кольориту <g/> : аби фінальне ( <g/> « <g/> Вона руки не простягла <g/> , Аби хоч промінь перейнять єдиний <g/> » — « <g/> Забута тінь <g/> » <g/> , II <g/> , 39 <g/> ) <g/> ; не <g/> …
doc#14 Бо коли вірити поетові <g/> , що вічність це хвилина і хвилина — це вічність <g/> , то будьмо послідовні і скажім за нього <g/> , але вірмо <g/> , що з ним <g/> , і те <g/> , що людина — це історія <g/> , а історія — це людина <g/> , а можна б піти й ще далі <g/> , і сказати <g/> , що взагалі нема Історії з великої літери <g/> , що відкривається тільки полководцям душ чи строф <g/> .
doc#81 Мою першу путьовку я мав ще в « <g/> Хемвугіллі <g/> » <g/> , платив я за неї <g/> , як і за дальші <g/> , сам <g/> , але клопотатися мусів через місцевком <g/> , і <g/> , коли я повернувся <g/> , спеціяліст на путьовки в місцевкомі Таратута спитав у мене <g/> : </p><p> — Ну як <g/> , оздоровилися <g/> ? </p>
doc#95 Українські селяни не радо йшли до шахт і заводів ( <g/> тільки геть пізніше бич колективізації і голоду погнав їх масово на промислові підприємства <g/> ) <g/> .
doc#81 Десь рік по моєму народженні полк і його перевели до « <g/> царства Польського <g/> » <g/> , спершу до Варшави <g/> , потім до Ломжі <g/> .
doc#29 ( <g/> Тоді <g/> , перед розгоном трупи Синельникова й українізацією театрального будинку на Сумській <g/> , 9 <g/> , коли майже кожний актор грав самого себе <g/> , в усіх ролях демонструючи власну персону <g/> , на амплуа першого коханця діяли Віктор Петіпа і В. Блюменталь-Тамарин <g/> , і харків'яни <g/> , а надто харків'янки ділилися на петипісток і блюменталь-тамариністок <g/> , кидаючи своїм героям квіти <g/> , плещучи <g/> , купуючи їхні фотографії й вижебруючи автограф <g/> .
doc#94 , ч. 6 <g/> ) про те <g/> , що нема на Україні ( <g/> а отже <g/> , і в Союзі <g/> ) ні однієї фабрики <g/> , яка виробляла б друкарські машинки з українським шрифтом
doc#77 <p> « <g/> Юність Василя Шеремети <g/> » має чимале значення і для читача <g/> , і для автора <g/> .
doc#9 Подамо зразки таких конструкцій <g/> , не претендуючи <g/> , звичайно <g/> , і тут на повноту охоплення матеріялу <g/> . </p>
doc#73 Література замовкла тоді <g/> , і тільки тепер можна думати <g/> , що українська еміграційна література починає входити в якийсь новий етап <g/> , хоч і годі бути щодо цього великим оптимістом <g/> , знавши байдужість переважної частини нашої громадськосте <g/> : до питань літератури <g/> . </p>
doc#15 Ковалівка <g/> , Батурин <g/> , Бахмач <g/> , сонце і сміх <g/> , стужа і плач <g/> …
doc#45 розділ 4 <g/> ) і <g/> , як не дивно <g/> , з А. Будиловичем <g/> , типовим малоросом <g/> , вірнопідданим Ро­сійської Імперії <g/> , консервативним і агресивним <g/> , що навіть і в некролог Потебні втиснув імперську ідеологію <g/> : " <g/> Потебня действительно был славою и гордостью харьковского университета <g/> …
doc#81 Моїм улюбленцем був Євген Гаран <g/> , що пробував себе в легких фейлетонах-нарисах <g/> , коротких <g/> , стислих <g/> , іронічних і пуантованих <g/> , але не мав ні впертости <g/> , ні <g/> , мабуть <g/> , і умов в Австралії <g/> , щоб стати в літературі й журналістиці не дилетантом <g/> , а майстром <g/> .
doc#12 і стояв збіднившись і щуривсь на патера маленькими очима“ ( <g/> Стороженко <g/> ) <g/> . </p>
doc#81 Поки йшлося про особи і їх знищення <g/> , Хвиля з допомогою НКВД давав сам собі раду <g/> , але в переформуванні мовних норм провідну ролю мав відігравати саме Каганович <g/> , який відтепер мав стати для мене Наумом Аркадійовичем <g/> .