Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 <p> Розгляньмо ж тепер кожен з цих періодів зокрема <g/> , з тим щоб потім <g/> , підбивши підсумки <g/> , окреслити синхронно <g/> , які ж галицькі елементи сприйняті й засвоєні сучасною українською літературною мовою і яка їхня питома вага <g/> , а почасти й накреслити деякі ймовірні перспективи <g/> . </p>
doc#9 Але бажані тільки ті говіркові елементи й варіянти <g/> , які відрізняються від інших мов <g/> .
doc#9 <p> Абстрактна лексика — це те <g/> , що найбільше цікавило П. Куліша в тих мовних джерелах старовини <g/> , які він розшукав і до яких жадібно припадав <g/> .
doc#9 Але в цій галузі йому найбільше ставали в пригоді церковнослов'янізми <g/> , які становили спільне добро всіх частин України <g/> .
doc#9 Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч частково відчистило її від русизмів <g/> , які аж надто рясніють у його ранніх писаннях <g/> , — як-от <g/> : місто ( <g/> в значенні « <g/> місце <g/> » <g/> ) <g/> , добавок <g/> , стоїть <g/> , бумага <g/> , получив <g/> , щитаю і сила інших6. Отже <g/> , М. Драгоманів об'єктивно був до певної міри провідником галицьких мовних елементів до літературної мови <g/> . </p>
doc#9 Ні <g/> , були такі — так було <g/> , як ми вже бачили <g/> , з М. Драгомановим <g/> , — але не бракувало й людей <g/> , які свідомо й програмово орієнтувалися на запліднення літературної мови галицькими мовними елементами <g/> , на мовну синтезу <g/> .
doc#9 Та і в мові творів Олени Пчілки знаходимо чимало слів і термінів <g/> , які правдоподібно або напевне можуть походити тільки з галицьких говірок <g/> .
doc#9 Микола Зеров писав <g/> , що П. Филипович « <g/> виявив <g/> , що слова <g/> , які в свій час уважано за неологізми Старицького <g/> , знаходяться в галицьких словниках того часу <g/> .
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#9 Як властиво повинні б писати ті поети <g/> , коли їм заборонено уживати таких слів народних <g/> , які вони чують довколо себе <g/> ?
doc#9 Вона пройшла непомітною <g/> , через те що справа була не в тому <g/> , щоб особисто мирити Б. Грінченка і І. Франка ( <g/> які до речі особисто й не сварилися <g/> ) <g/> , а в тому <g/> , щоб знайти розв'язання порушеного ними питання <g/> . </p>
doc#9 Улюбленим закидом дискутантів на адресу тих слів і зворотів <g/> , які вони бажали здискредитувати <g/> , був закид <g/> , що це — « <g/> москалізм <g/> » <g/> , або що це — « <g/> польонізм <g/> » <g/> , або що це те й друге разом <g/> , або нарешті <g/> , що це як не те <g/> , то друге <g/> , — саме так <g/> , наприклад <g/> , як ми бачили <g/> , поставився Б. Грінченко до слова звертатися ( <g/> до кого <g/> ) <g/> .
doc#9 Тому їхнє враження відмови галичан і те <g/> , що вони самі з неї практично сприйняли <g/> , легко передавалося іншим членам української суспільности <g/> , які може самі в Галичині й не бували <g/> . </p>
doc#9 Особливо поширилися ці зустрічі <g/> , які з волі чи проти волі <g/> , свідомо чи несвідомо несли на Велику Україну галицькі слова і звороти <g/> , наголоси і навіть вимову <g/> , з початком XX ст <g/> .
doc#9 <p> У брошурі міністерства фінансів « <g/> Забезпечення прибутків і капіталів державними ощадними касами <g/> » <g/> , виданій 1910 р. <g/> , зустрічаються такі слова <g/> , як щадниця <g/> , скарбівня тощо <g/> , які до смерти налякали й обурили чорносотенні російські елементи4. </p><p> Але не треба думати <g/> , що запровадження нового для рядового мовця мовного матеріялу в такій кількості і такими темпами проходило безперешкодно <g/> .
doc#9 Це видно із листів <g/> , які нам пишуть <g/> , і з розмов з нашими читачами <g/> .
doc#9 Мова нашої газети для них зовсім чужа <g/> , нею обурюються й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків це був історично доконечний етап піднесення мови від хутора до масштабів справді всеукраїнської літературної мови — і тільки люди <g/> , далекі від практичної роботи <g/> , обмежені хуторянським животінням <g/> , могли журитися в цей час за втраченою нібито « <g/> полтавсько-київською чистотою <g/> » української літературної мови <g/> .
doc#9 Але надзвичайно характеристичне <g/> , що навіть старий і безмежно консервативний <g/> , затятий у своїй консервативності І. Нечуй-Левицький не може наважитися до краю закинути все внесене в літературну мову на попередньому етапі розвитку і повинен усупереч своїй позиції принципової оборони діялектної одноосновности літературної мови припустити в новітній літературній мові деякі слова <g/> , які він уважає за галицькі з походження <g/> .
doc#9 Поширювана звідти мова <g/> , штучно створювана в формах <g/> , які тенденційно відходять від загальноукраїнської мови <g/> , є ворог останньої <g/> , а що виникнення й поширення її не викликається будь-якими природними прагненнями й потребами південноруського населення <g/> , то й поширення галицької літератури в межах Росії мусить піддягати суворій цензурі <g/> »2. У славетній « <g/> Записці <g/> » Російської Академії наук « <g/> Об отмене стеснений малорусского печатного слова <g/> » справа поставлена <g/> , природно <g/> , більше в філологічній площині <g/> : « <g/> Малоруській мові галицької письменности ставляться в докір ці її польські елементи <g/> , це чуже українському чуттю забарвлення <g/> , якого вона зазнала у Львові <g/> .
doc#9 Але польські елементи не затемнили народної основи мови <g/> : вони посіли тільки місце тих великоруських елементів <g/> , які неминуче вдерлися б при широкому й вільному розвитку малоруської письменности на Україні <g/> »3. </p><p> Але незалежно від того усвідомлення чи неусвідомлення суті справи передові кола українського суспільства вже тоді розв'язали для себе недвозначно питання напряму розвитку української літературної мови <g/> .