Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Микола Зеров писав <g/> , що П. Филипович « <g/> виявив <g/> , що слова <g/> , які в свій час уважано за неологізми Старицького <g/> , знаходяться в галицьких словниках того часу <g/> .
doc#77 Або ось симфонія осінніх запахів <g/> : « <g/> В повітрі вібрують запахи <g/> , які дає розрита насвіжо земля <g/> , зрілий овоч <g/> , дим чисельних огнищ <g/> , випари городів <g/> , де долежують свій час жовтогарячі гарбузи <g/> , доцвітають айстри <g/> , гвоздики <g/> , жоржини <g/> » <g/> . </p>
doc#72 Однак на час повідомлення Ґлазова увесь той захід утратив свою актуальність <g/> , бо 24 листопада 1905 та 26 квітня 1906 р. стали чинними нові “ <g/> Тимчасові правила <g/> ” <g/> , які скасували всяку попередню цензуру ( <g/> Лотоцький 2 <g/> , 381 <g/> ; Єфремов 76 <g/> ) <g/> . </p>
doc#16 І тому зовсім не диво <g/> , що українські елементи <g/> , які були в вісниківстві <g/> , не задовольнялися диким і безґрунтовним фанатизмом <g/> , а старалися поєднати вісниківство з справжніми українськими духовими традиціями <g/> .
doc#40 Так не + хай дає нехай <g/> , і інші частки залюбки склеюються в одну цілість ( <g/> дарма що пишуться нарізно <g/> ) <g/> , як от <g/> : де ж би то <g/> , ба таки <g/> , хіба ж бо і т. п. Цей найпримітивніший тип словотвору відповідає примітивності самих часток <g/> , цих <g/> , сказати б <g/> , мікроорганізмів мови <g/> , які одначе надають їй забарвлення й посмаку <g/> , як бактерії кислому молоку або пиву <g/> . </p>
doc#6 Тому знавці й “ <g/> знавці <g/> ” мистецтва подеколи списували творчість Курилика на мистецтво примітива <g/> , призначене для тих <g/> , які на мистецьких проблемах і вартостях не розуміються <g/> .
doc#94 Її основа — не держава і не народ як даність <g/> , як щось замовлене й пляново здійснене <g/> , а держава й народ <g/> , які складаються — дуже недосконалим способом <g/> , але кращого людство не винайшло <g/> , — способом поєднання різноспрямованих сил і зусиль <g/> . </p>
doc#46 Люди <g/> , які дихали і жили там чверть століття атмосферою гною й крови <g/> , не можуть бути в нормальних обставинах нормальними <g/> .
doc#81 Це були науковці середнього покоління <g/> , які вирішили бути вільними слухачами — гостями семінару <g/> .
doc#40 Тут приходять на допомогу архаїзми <g/> , зв'язані з даною епохою <g/> , які застосовуються за тими ж принципами — з одного боку <g/> , характеристичности їх <g/> , з другого <g/> , — зрозумілости <g/> .
doc#41 Вона має той блиск <g/> , той esprit <g/> , які характеризували радше минулу епоху або <g/> , певніше <g/> , яких прагнула минула епоха <g/> .
doc#4 Про цей відхід незаперечно говорять стилізації — і які ж удалі <g/> !
doc#74 Проте <g/> , діяли ще й інші причини всесоюзного маштабу - і в дійсності вирішальні <g/> , - які змусили ЦК ВКП ( <g/> б <g/> ) погодитися на українізацію й наполягати на якнайшвид­шому проведенні її в життя <g/> .
doc#40 Перші <g/> , які <g/> , власне <g/> , і є те <g/> , що ми назвали етранжизмами <g/> , це такі чужі слова <g/> , які ще не припасувалися до нашої мови або не цілком припасувалися до неї <g/> , і тому мовець відчуває <g/> , що вони чужі <g/> .
doc#55 Це малі метелики під маркою новопосталої Академії Наук — 17 травня 1919 р. ( <g/> перевидання 12 липня і 29 листопада 1920 р. <g/> ) <g/> , але подробиці складання й затвердження їх потребували б докладнішого вивчення і з'ясування <g/> , які особи стояли за офіційними посиланнями на Академію <g/> , зокрема <g/> , яка була роля Ів <g/> .
doc#87 Ми вже бачили <g/> , які успіхи має режим у цьому напрямі <g/> . </p>
doc#40 <p> Через те <g/> , що фразеологічні звороти завжди сприймаються як цілість <g/> , у них часто зберігаються слова або форми слів <g/> , які поза тим вийшли з ужитку <g/> .
doc#72 Щождо того <g/> , що українські сім'ї говорять по-російськи <g/> , то <g/> , здається <g/> , не так давно було <g/> , що галицькі русинські сім7 говорили по-польськи <g/> , — якби у нашої мови були такі права в Росії <g/> , які є в Галичині <g/> , то я твердо вірю <g/> , що й ми не зосталися б позаду <g/> , а тепер нехай хто хоче кидає камінь на українців <g/> , пригнічених школою <g/> , урядом <g/> , громадськими інституціями <g/> , тільки я цього каменя не зважуся здійняти <g/> ” ( <g/> Сімович 1938 <g/> , 28 <g/> ) <g/> . </p>
doc#90 Може <g/> , навіть більше <g/> : може <g/> , — так ми схильні думати — навіть у тій людині <g/> , що її ми назвали совєтською <g/> , риси <g/> , позитивні для режиму <g/> , співіснують з углиб душі загнаними справді людськими рисами <g/> , яких ті люди <g/> , може <g/> , самі не відчувають <g/> , але які прокинулися б при сприятливих умовах <g/> .
doc#82 Але ледве чи більше <g/> , ніж тріскою <g/> , була доля <g/> , дія і триб мислення українців <g/> , прибитих хвилями історії до берегів Заходу ( <g/> не рахуючи <g/> , правда <g/> , тих українців на Заході <g/> , які спромоглися самоізолюватися від обох прудів <g/> , врилися в мул <g/> , зреклися сучасносте й живуть інерцією минулого <g/> , — але таких мало <g/> , позиція їхня малоплідна й порядно забагнена <g/> ) <g/> .