Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Але це не стосується до « <g/> двохдіялектних <g/> » мов <g/> , бо тут фактично немає чіткої структурної різниці між <g/> ; однорідними компонентами <g/> , які прийшли з різних діялектів одної й тої ж мови <g/> .
doc#9 Із цієї причини мовна чистка відбилась <g/> , як правило <g/> , тільки на тих галицизмах <g/> , які можна було як такі чітко пізнати <g/> .
doc#10 поліські “ <g/> дифтонги <g/> ” не є справжні дифтонги <g/> , бо це є суцільні й неподільні фонеми <g/> , які в своїй артикуляції поступово пересковзають від початкового звука до кінцевого <g/> , бувши довгістю й сприйманням нормальними голосними <g/> ; вага цих полюсів такого звука може мінятися в мові навіть тієї самої особи <g/> , але завжди це звуки одного ряду <g/> .
doc#15 <p> Сповіщення <g/> , які нас тут цікавлять <g/> , і собі поділяються на вільні ( <g/> luźne <g/> ) - зрозумілі поза контекстом і обстановою і зв'язані ( <g/> związane <g/> ) <g/> .
doc#15 <p> Подібно до Шахматова і Пєшковського в Росії <g/> , Ріс старається протиставити називні речення ( <g/> вживаю цей термін тут і далі всупереч тим запереченням <g/> , які висував проти нього сам Ріс <g/> ) неповним <g/> .
doc#15 Варт відзначити <g/> , що при деяких із цих слів іменникового походження <g/> , а саме <g/> , очевидно <g/> , при тих <g/> , які частіше фігурують у мові як іменники <g/> , можливі не всі дієслівні зв'язки в безособовій формі <g/> , тоді як при прислівниках усі <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , поперше <g/> , фактично тими кількома прикладами <g/> , які випадково наведені самим Перльмуттером <g/> : газета звалася « <g/> Санкт- Петербургские ведомости <g/> » <g/> , свою працю Ломоносов назвав « <g/> Россий- ская грамматика <g/> » <g/> , а заголовки розділів починаються словом " <g/> глава <g/> " <g/> : Глава 1 <g/> , Глава 2 і т. д. Все це - незаперечні називні відмінки <g/> .
doc#15 Стаття Перльмуттера тим <g/> , зокрема <g/> , і цікава <g/> , що вона наводить конкретні факти ( <g/> їх підхопив і деталізував у згаданій вище статті про мову Чернишевського А. Єфремов <g/> , але і він <g/> , як ми бачили <g/> , не зміг подолати традиційного погляду на генезу називних речень <g/> ) <g/> , які суперечать цьому поглядові і спростовують його - хоч сам автор цього зовсім не помічає <g/> .
doc#16 В другій статті говориться <g/> , що противник її належить до фальшивих пророків <g/> , які « <g/> поставили в осередку своєї доктрини людину <g/> , детронізуючи її Творця <g/> , який повинен стояти в центрі всього <g/> » <g/> .
doc#16 І ще треба довести <g/> , з якої саме з цих двох причин большевики нападають на Донцова <g/> , водночас замовчуючи <g/> , скажімо <g/> , Ольжича <g/> , або Юрія Липу <g/> , або Й. Позичанюка <g/> , які були суб'єктивно не меншими ворогами большевизму <g/> , а об'єктивно може далеко небезпечнішими <g/> .
doc#16 Донцов незаперечно яких 15 років був ідейним проводирем <g/> , чільним публіцистом і прапором українського визвольного руху <g/> , — але парадокс полягав у тому <g/> , що цей рух у своїх хоч трохи ширших колах ніколи не приймав жадної з тих крайностей <g/> , на які його ладен був штовхнути Донцов <g/> .
doc#16 Вона не повинна нападати й на ті схильності <g/> , які вона визнає в собі за погані й згубні <g/> , способом прямої боротьби <g/> , вона мусить переборювати їх непрямою дією ( <g/> indirekt <g/> ) <g/> , спрямовуючи свою енергію на високоцінні завдання <g/> , які її сумління визнає за добрі й високі ( <g/> trefflich <g/> ) і які їй приступні <g/> » ( <g/> Max Scheler <g/> , « <g/> Die Stellung des Menschen im Kosmos <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> В побуті ці явища схоплює « <g/> Кайдашева сім'я <g/> » Ів <g/> .
doc#16 Постараймось показати <g/> , які підстави має таке твердження <g/> . </p>
doc#16 Воно відривало її від народу <g/> , воно перетворювало її на фанатичну секту засліплених мучеників і інквізиторів <g/> , які не хотіли мати нічого спільного з дійсністю і які через це не раз витрачали свої сили на завдання другорядні <g/> , побічні або навіть для української справи шкідливі і убивчі <g/> .
doc#16 <p> Правда <g/> , при цьому вісниківство розпалювало часом надмірний шовінізм і доводило ненависть до такого градусу <g/> , при якому стають неможливими навіть ті компроміси з окремими групами росіян ( <g/> не кажучи вже про руськомовних українців <g/> ) <g/> , які могли б відколоти ці групи від загального протиукраїнського фронту росіян і <g/> , отже <g/> , були б корисні ( <g/> а в певних умовах доконечні <g/> ) для успіху української справи <g/> .
doc#17 Можна сперечатися про те <g/> , чи виклав у цій сцені Куліш ті думки <g/> , які були йому близькі <g/> , чи тільки офіційно від нього вимагані <g/> , – хоч уся правдоподібність за те <g/> , що ця сцена була йому накинена урядовими цензорами <g/> .
doc#18 Спростовання в тому <g/> , що рух до поставленої мети дає зміст життю <g/> , приносить стільки щастя <g/> , скільки людина може мати <g/> , і творить ті духові цінності <g/> , в яких є сенс людського існування і які відкривають людині шлях до Єгови <g/> . </p>
doc#19 — </p><p> що маємо право говорити про особливі <g/> , своєрідні шляхи використання пісенної стилістики <g/> , які досі не знайшли свого продовження <g/> , завершення свого розвитку <g/> .
doc#19 Він усім ріже правду в очі <g/> , нічого не боїться <g/> , не вірить ні в які забобони <g/> , зневажає гроші й матеріяльні добра <g/> , сповнений інстинктовного патріотизму й ненависти до зайд <g/> .
doc#20 Я не знав <g/> , які там були обставини <g/> , але в 1940 році я бачив його як осередок українськости <g/> , і в мене існувала певність <g/> , що там не пропадемо фізично і знайдемо своїх <g/> .