Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 Скомпресованости двадцятип'ятирічного розвитку в житті канадського імгранта в одній картині Курилик хоче осягти тим <g/> , що показує на ній фармера <g/> , який оре землю плугом з трьома волами в запряжці тоді <g/> , як коло будинка працює механічна пила — знаряддя різних епох <g/> , що <g/> , твердить він <g/> , не співіснували в реальному часі <g/> .
doc#6 Як показала Морлі <g/> , його книга <g/> , особливо в другому виданні <g/> , — твір не лише документальний <g/> , а й белетристичний і <g/> , за законами бест-селерного роману <g/> , завершується happy end-ом <g/> , який не цілком відповідає дійсності <g/> .
doc#6 <p> i Не позбавлений інтересу епізод <g/> , який оповідає Морді <g/> , ст <g/> .
doc#7 Все таки подаю цих кілька назв з французької поезії <g/> , розраховуючи на такого читача <g/> , якого тема зацікавить і який не полінується заглянути в чужі збірки поезій <g/> .
doc#8 Якби мене запитали <g/> , що таке есеї <g/> , я сказав би <g/> : есей — це такий літературний жанр <g/> , який бачить у дійсності те <g/> , чого люди в ній звичайно не бачать <g/> , і цю одну сторону унаочнює і уопуклює так <g/> , що стає вона нібито цілою дійсністю <g/> .
doc#9 З дієслів <g/> : « <g/> Збагни <g/> , який ти азіят мізерний <g/> » ( <g/> II <g/> , 24 <g/> ; Жел <g/> .
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 Для І. Нечуя-Левицького найважчий закид <g/> , який можна зробити мові — це проголосити її « <g/> кованою <g/> » <g/> .
doc#9 М. Драгоманів <g/> , який у даному випадку наближався до них <g/> , писав про М. Старицького <g/> : « <g/> Він мені справив болість на три дні своїм самовольно й безграмотно кованим язиком <g/> : Господи <g/> !
doc#9 »1. А ще красномовніша була позиція Б. Грінченка <g/> , який мовчки виключив М. Старицького з числа використаних у своєму словнику джерел <g/> , хоч до числа цих джерел входять такі типово галицькі етнографічні матеріяли <g/> , як записи В. Шухевича <g/> , О. Кольберґа <g/> , І. Верхратського або В. Гнатюка <g/> .
doc#9 І коли так судить об мові <g/> , то треба те ж саме розважити й у всьому <g/> , і хисту національного не треба розвивать <g/> , — ні музики <g/> , нічого <g/> , — нехай буде все тільки на ступні первісно- народному <g/> : значить і науки не посувать <g/> , досить того світогляду <g/> , який має наш простий чоловік <g/> !
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 » — за характеристикою Б. Грінченка <g/> ) 3 або звороту звертаюся до вас <g/> , про який Б. Грінченко писав <g/> : « <g/> Се " <g/> до вас звертаюся <g/> " чи польонізм <g/> , чи москалізм <g/> , але у всякому разі річ не вкраїнська <g/> ; по-вкраїнському се значить <g/> : " <g/> до вас повертаюся <g/> " <g/> , а якщо висловити по-вкраїн- ському авторову думку <g/> , то треба сказати <g/> : " <g/> до вас вдаюся з покликом <g/> " або просто " <g/> вас кличу <g/> " <g/> , " <g/> вас закликаю <g/> "»4. </p><p> Таким чином і в своїх прикладах <g/> , і головне в своїх вимогах і тоні стаття Б. Грінченка була більше полемічна <g/> , ніж речова <g/> .
doc#9 Але він і недооцінив чинника національного духу <g/> , який і при відсутності політичних передумов може істотно зблизити літературні мови різних частин території однієї нації <g/> .
doc#9 І <g/> , видно <g/> , він сам визнавав це <g/> , бо <g/> , почавши статтю романтичними піднесеннями мови кожної української спільности <g/> , хай навіть найменшої <g/> , він кінчає її ( <g/> поза закликом боротися з пуризмом <g/> ) словами <g/> , що знецінюють мову і приділяють їй цілком другорядне значення <g/> : « <g/> Мова <g/> , хоч і який коштовний скарб <g/> , не є все-таки найвищим скарбом <g/> …
doc#9 <p> Другий виступ належав знов Б. Грінченкові <g/> , який у своїй новій статті1 забирає ще раз голос <g/> , щоб показати <g/> , що й наддніпрянці брали участь у творенні української науково-публіцистичної мови <g/> . </p>
doc#9 Така переходна доба властива багатьом молодим літературам <g/> »2. </p><p> От через ці два чинники <g/> : виробленість <g/> , хоч би і відносну <g/> , газетної і науково-публіцистичної мови в Галичині <g/> , з одного боку <g/> , появу нового — назвім його умовно міським — покоління письменників ( <g/> та й інтелігенції взагалі <g/> ) <g/> , з другого боку <g/> , — повернутися до того стану <g/> , який був у мові двадцять-тридцять років тому <g/> , стало неможливим <g/> .
doc#9 Бо цілком слушно писав С. Єфремов <g/> , який взагалі дав І. Нечуєві-Левицькому дуже різку відповідь <g/> , що « <g/> мова в ній ( <g/> статті самого І. Нечуя-Левицького про чистоту мови від галицьких елементів <g/> , — Ю.Ш. <g/> ) <g/> , за малими винятками <g/> , звична мова <g/> , якою у нас тепер мало не всі пишуть <g/> »2 <g/> , себто мова з тими самими галицькими елементами <g/> . </p>
doc#9 господар <g/> » <g/> , XI <g/> , 48 <g/> ) <g/> ; забавка ( <g/> « <g/> Вона уміла єдину забавку — плести вінки <g/> » — « <g/> Забуті слова <g/> » <g/> , II <g/> , 79 <g/> ) <g/> ; обітниця ( <g/> « <g/> Зложили всі обітницю врочисту <g/> » — « <g/> Вік <g/> » <g/> , II <g/> , 96 <g/> ) <g/> ; скуток ( <g/> « <g/> Схаменися <g/> , який з того скуток <g/> » — « <g/> Темна хмара <g/> » <g/> , II <g/> , 99 <g/> ; пор <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>