Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Спримітивізовано <g/> , але показав уламки цих процесів Олесь Гончар у своєму « <g/> Циклоні <g/> » <g/> , який він назвав романом <g/> .
doc#0 <p> Але тут блиснув у свідомості Н. преважливий висновок <g/> , про який Галицький не подумав <g/> .
doc#0 Н. повинен підписувати псевдонімом <g/> , який він обере сам <g/> .
doc#0 Але мільйони дійових осіб <g/> , мобілізовані й наймані <g/> , як Галицький <g/> , « <g/> добровільні <g/> » <g/> , як Н. <g/> , держава в державі <g/> , усі в машкарах <g/> , з поміняними прізвищами <g/> , усі під щоденною загрозою <g/> , все облуда — Галицький <g/> , який зовсім не Галицький <g/> , Н. <g/> , який не Н. Тихцем і оглядаючися <g/> , вони прокрадаються під теж облудний <g/> , постишевський монументальний пам'ятник Шевченкові <g/> , усе олжа і страх <g/> .
doc#0 Але мільйони дійових осіб <g/> , мобілізовані й наймані <g/> , як Галицький <g/> , « <g/> добровільні <g/> » <g/> , як Н. <g/> , держава в державі <g/> , усі в машкарах <g/> , з поміняними прізвищами <g/> , усі під щоденною загрозою <g/> , все облуда — Галицький <g/> , який зовсім не Галицький <g/> , Н. <g/> , який не Н. Тихцем і оглядаючися <g/> , вони прокрадаються під теж облудний <g/> , постишевський монументальний пам'ятник Шевченкові <g/> , усе олжа і страх <g/> .
doc#0 Другим був сільськогосподарський <g/> , який був доручений Українському науковому інститутові в Берліні <g/> , а персонально — економістові Романові Димінському <g/> .
doc#0 Але який відсоток <g/> ? </p>
doc#0 <p> На via dolorosa від Красного Лимана до Пляуену і до баварського вже <g/> , себто відкордоненого від російських окупаційних кордонів на захід від Пляуену ( <g/> який американці передали росіянам <g/> ) Гофу <g/> , де й закінчилася епопея <g/> , почата з Красного Лимана <g/> .
doc#1 Глава XIV <g/> » <g/> ) </p><p> Усе в цьому уривку є характерним — і ототожнення помсти із справедливістю <g/> , відмова від правосуддя в ім'я самосуду юрби <g/> , і апотеоза жорстокости <g/> , сліпого й кривавого бунту <g/> , і видіння раю <g/> , який настане після тріюмфу народної помсти <g/> .
doc#1 Це поезія апокаліпсису <g/> , який <g/> , однак <g/> , веде не до кінця світу <g/> , а до ідилічного майбутнього царства справедливости <g/> ; поезія ненависти <g/> , що плине з надміру любови <g/> ; поезія мучеництва <g/> , яке людина приймає добровільно заради інших і котре намагається компенсувати наругою над іншими <g/> .
doc#1 <p> Інший ряд образів <g/> , що повторюються і розвиваються <g/> , дається паралельно <g/> : образ необжитої хати <g/> , який далі звужується до кутка і протиставляється <g/> , з одного боку <g/> , холодному <g/> , засніженому степові <g/> , де безсила людина мовби розчиняється у космічних стихіях <g/> , і <g/> , з другого боку ( <g/> хоча лише подумки <g/> ) <g/> , — зеленому садку коло хати <g/> , — світові <g/> , що його людині хотілося б створити для себе <g/> .
doc#1 <p> Тенденція Шевченкових віршів цього періоду до крайнього спрощення мови у пляні зовнішніх показників та незвичайно насиченого використання семантичних нюансів слова позначилася і на жанровому аспекті його творчости <g/> : у нього раптом з'являється особливий поетичний жанр <g/> , який можна назвати віршем-мініятюрою <g/> .
doc#1 Це остання з довгого ряду його поезій про збезчещених дівчат-покриток <g/> , який починається « <g/> Катериною <g/> » у 1838 р. й через різноманітні варіянти та варіяції приводить у 1859 р. до « <g/> Марії <g/> » <g/> .
doc#1 <p> Рядок <g/> , який мається на увазі <g/> : « <g/> Дівчаток москалі украли <g/> » <g/> .
doc#1 При всій любові поета до цього світу — </p><p> Бач <g/> , який широкий <g/> , </p><p> Та високий <g/> , та веселий <g/> , </p><p> Ясний та глибокий <g/> , — </p><p> він сам просить свою товаришку Музу покинути цей світ разом з ним <g/> : </p><p><g/> …
doc#2 Але яке багатство наїжених і ікластих ритмів сховала Лятуринська за цією нібито безпорадністю і який свій світ створила <g/> ! </p>
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#4 І <g/> , нарешті <g/> , контраст двох груп поезій викриває також і факт <g/> , назовні не підкреслений <g/> , що між двома групами творів пролягає сім років мовчання <g/> , 1937—1944 ( <g/> який повториться <g/> , цей мертвий час <g/> , у інші сім чи вісім років <g/> , 1956— 1963 <g/> ) <g/> .
doc#4 <p> Гаразд <g/> , але якийсь чортик підсуває до неї все таки а little twist <g/> , який стає неуникненним <g/> , як тільки пробуємо точніше визначити координати цього стилю <g/> .
doc#5 <p> Спроби причепити романові Підмогильного націоналістичну ідеологію нагадують мені того анекдотичного персонажа <g/> , який на фразу про красу зоряного неба відповідає <g/> : – Але бачите Великий Віз <g/> ?