Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 <p> Малим свідченням про одержимість Курилика малярством хай буде згадка про своєрідну виставку <g/> , що відбулася в галерії Аврома Айсікса в Торонто 1980 року <g/> , три роки після смерти Курилика <g/> , двадцять — після першої виставки його творів у тій таки галерії <g/> , яка репрезентувала мистця всі ці роки <g/> .
doc#6 Який мізерний той малий автомобіль проти цих маштабів <g/> , яка недолуга людина в ньому <g/> , яка до того ж сидить <g/> , не знати як <g/> , спиною до переду автомобіля <g/> .
doc#6 Який мізерний той малий автомобіль проти цих маштабів <g/> , яка недолуга людина в ньому <g/> , яка до того ж сидить <g/> , не знати як <g/> , спиною до переду автомобіля <g/> .
doc#6 Багато своїх картин Курилик угрунтовує топографічно <g/> , докладно зазнаючи <g/> , яка місцевість на них зображена ( <g/> фактично майже всі з торонтської серії <g/> , але далеко не тільки вони <g/> ) <g/> .
doc#6 В процесі “ <g/> розгадування <g/> ” мистецького кросворду <g/> , в процесі переідентифікування знаних речей стверджується їхня речевість і осягається синтеза <g/> : речевість розречевлюсться <g/> , за видимістю розкриваються сутності <g/> , і глядач <g/> , ведений вправною рукою мистця <g/> , бачить сутність усіх сутностей <g/> , яка для Курилика <g/> , як і для Сковороди <g/> , є Бог <g/> . </p>
doc#6 Чи не єдиний виняток — цитатна назва <g/> , слова <g/> , що їх ніби вимовляє дійова особа — це “ <g/> Нема грошей — нема води <g/> ” <g/> , що каже водовіз жінці <g/> , яка стоїть у дверях будинку <g/> .
doc#6 Найважливіше тут <g/> , одначе <g/> , те <g/> , що Куриликове трактування людського обличчя <g/> , яка б не була його генеза <g/> , стало виявом його мистецької індивідуальности — і тут третє джерело Куриликової творчости <g/> .
doc#6 В суто малярському пляні ці вкраплення іншого кольору ( <g/> наприклад <g/> , у " <g/> Пйотр Ярош <g/> ” або “ <g/> Хто бачив вітер <g/> ” 1 <g/> ) підкреслюють гру кольорів у центральних і домінантних площинах <g/> , як це не раз робили американські абстракціоністи <g/> , що супроводжували площину <g/> , яка цілком домінує в картині <g/> , райдугою кольорів на окрайках полотна ( <g/> наприклад <g/> , Жюль Оліцький <g/> , Морріс Льюїс у серії " <g/> грецьких літер <g/> ” <g/> , зокрема в “ <g/> Гамма Пі <g/> ” <g/> ) <g/> .
doc#9 <p> Розгляньмо ж тепер кожен з цих періодів зокрема <g/> , з тим щоб потім <g/> , підбивши підсумки <g/> , окреслити синхронно <g/> , які ж галицькі елементи сприйняті й засвоєні сучасною українською літературною мовою і яка їхня питома вага <g/> , а почасти й накреслити деякі ймовірні перспективи <g/> . </p>
doc#9 <p> Василь Мова — призабута постать <g/> , яка одначе має всі права на те <g/> , щоб посісти в історії нашої літератури й літературної мови другої половини XIX ст <g/> .
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#9 <p> Як бачимо <g/> , І. Франко <g/> , визнаючи в романтичному дусі принципово однакову цінність усіх говірок <g/> , як виявів різнобічности народної творчости <g/> , фактично сходить з позиції державницької <g/> , яка завжди вимагає уніфікації для одного життя <g/> , а значить і уніфікації народної мови <g/> .
doc#9 Це ставлення <g/> , як і взагалі обставини життя в українській революційній колонії у Львові <g/> , схопила в деяких цікавих деталях Наталя Романович-Ткаченко в своїй повісті з життя українських революціонерів « <g/> Манівцями <g/> » <g/> , яка не має <g/> , правда <g/> , великого історико-літератур- ного значення <g/> , але зберігає безпосередній документальний інтерес <g/> .
doc#9 <p> У химерній і безсистемній книжці І. Нечуя-Левицького3 <g/> , яка складається з безпланового нагромадження часто недоречних прикладів з окремими в гістеричному тоні поданими уривками міркувань <g/> , дуже важко встановити аргументацію автора <g/> .
doc#9 М. Грушевського <g/> »5. </p><p> 2. Цими заходами галичан і М. Грушевського чи самого М. Грушевського в літературну мову <g/> , яка перед тим становила собою ідеальну своєю чистотою й досконалістю систему <g/> , внесено страшний заколот і нечуване безладдя <g/> : « <g/> Доки проф <g/> .
doc#9 Такий спосіб доказу <g/> , не говорячи вже про його невідповідність фактам <g/> , взагалі мав би відвести дискусію від принципових питань — чи повинна українська літературна мова бути діялектно многоосновною і яка в цій многоосновності питома вага галицьких елементів — і перетворити її на дрібничкові суперечки з приводу окремих <g/> , розрізнених слів і зворотів <g/> .
doc#9 <p> Брошура Модеста Левицького1 <g/> , яка почасти повторює мате- ріяли його давнішої статті <g/> , зв'язаної з першим виступом І. Нечуя-Левицького на мовні теми2 <g/> , цінна насамперед аналізою окремих явищ <g/> .
doc#9 <p> Сполучники <g/> , прийменники <g/> , характеристичні частки <g/> , вставні слова і т. п. матеріял <g/> , при якому здебільшого вже треба говорити не про якесь свідоме <g/> , навмисне позичення-переймання <g/> , а про зв'язок <g/> , прямий і кровний <g/> , так би мовити <g/> , з тією мовною стихією <g/> , яка цих словечок уживає і якій саме вони переважно і надають часто специфічного мовного кольориту <g/> : аби фінальне ( <g/> « <g/> Вона руки не простягла <g/> , Аби хоч промінь перейнять єдиний <g/> » — « <g/> Забута тінь <g/> » <g/> , II <g/> , 39 <g/> ) <g/> ; не <g/> …
doc#9 <p> Через це Скалозуб ніби взяв на себе обов'язок доводити прикладом самого себе <g/> , що українці не тільки мужики <g/> , що єсть навіть і такі по-европейськи одягнені <g/> , виховані люди з українською мовою <g/> , яка хоч і українська <g/> , але не мужича <g/> .
doc#9 <p> Сам він колись належав до певної течії в українському громадянстві <g/> , яка ставила собі завданням боротьбу з русифікаторством <g/> …