This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 | те <g/> , що « <g/> старі <g/> » <g/> , « <g/> панноч- чині <g/> » поезії йдуть від | я | <g/> , а « <g/> нові <g/> » <g/> , людські й людяні <g/> , розгортають ціле |
doc#4 | часто й дуже типово відбувається перехід від | я | ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до |
doc#4 | й тепла <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> З минулого <g/> » <g/> ) </p><p> Та ці переходи між | я | — ти — ми — річ досить поширена <g/> . Своєрідніший |
doc#4 | до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація | я | в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому |
doc#4 | ніби проста — прихід зими <g/> , перший сніг <g/> . Жадного | я | <g/> , ані його заступника тут нема <g/> . Малюнок скупий <g/> , |
doc#4 | білими стрічками — це теж жіноче бачення <g/> , це теж | я | <g/> , сховане за ощадним і ніби зовсім безособовим |
doc#4 | на універсальність <g/> , ні на епічність <g/> . </p><p> До того ж | я | не маю жадних доказів <g/> , що Наталя |
doc#4 | у контексті цієї статті без назви не розумію | я | ні співмаштабности <g/> , ні поетичного стилю <g/> , ні |
doc#4 | » <g/> , а далі переходить у образ — </p><p> лежатиму | я | в труні <g/> , </p><p> і жуки твої </p><p> і риби </p><p> « <g/> вічну пам'ять <g/> » </p> |
doc#4 | і несе йому руїну <g/> : </p><p> Я тепер не від того плачу <g/> , </p><p> чи | я | люба <g/> , чи ні тобі <g/> . </p><p> Я вже звикла до того наче <g/> , </p><p> я |
doc#4 | , </p><p> чи я люба <g/> , чи ні тобі <g/> . </p><p> Я вже звикла до того наче <g/> , </p><p> | я | постарілась у журбі <g/> . </p><p> Тільки шкода <g/> , що ми |
doc#4 | й дим <g/> … </p><p> Непевний вчинок цей спішний <g/> ! </p><p> Не ґвалту | я | — міньби хотів <g/> , ( <g/> с. 443 <g/> ) </p><p> П'ЯТЬ </p><p> Життя Іова на тому |
doc#4 | яких він не мав <g/> . Його власними словами <g/> : « <g/> Чистий | я | <g/> , не маю гріха <g/> , провини в мене немає <g/> , ані |
doc#4 | і підсвідомих прагнень <g/> . </p><p> Тему і образ України | я | виділив тут <g/> , зважаючи на їхню психологічну |
doc#4 | про смерть ведеться від першої особи <g/> , від | я | <g/> , але завжди це не тільки особиста проблема <g/> , а |
doc#4 | : C'est la poesie <g/> . </p><p> ВІСІМ </p><p> У тут досі сказаному | я | відокремив « <g/> нові <g/> » поезії від « <g/> старих <g/> » і |
doc#4 | , ні вірші не були незмінні <g/> . Та це дозволенне <g/> , бо | я | вже склав зізнання <g/> : пишу не наукову розвідку <g/> , а |
doc#4 | путі <g/> , Рубчак написав з позицій зрілого мужа <g/> , | я | тут <g/> , у цій статті <g/> , з погляду людини віку <g/> , |
doc#5 | якої природа <g/> , на жаль <g/> , для мене не пошкодувала <g/> , | я | мушу забезпечити нормальне заспокоєння <g/> » <g/> , – |
doc#6 | до чарівних зал Академії мистецтв <g/> … І що ж | я | робив <g/> ? <g/> . <g/> . Дивно помислити <g/> . Я тоді складав |