Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 На несподіванку й жах <g/> , я зрозумів <g/> , що він вирішив конфіскувати автомобіль і Володю <g/> , щоб везти на захід його <g/> .
doc#84 яка охоче прийняла « <g/> ієрархію <g/> » <g/> , запропоновану їй Донцовим <g/> , як прийме все <g/> , що забезпечить її від подиху живої мислі <g/> . </p><p> Так довершується еволюція <g/> , так закривається її коло
doc#84 По парканах розклеєно накази німецької влади — по-німецьки і страшною <g/> , нікому незрозумілою галицько-еміґраційною тарабарщиною <g/> , що мала називатися українською мовою <g/> , — люди питали здивовано <g/> , що таке карність <g/> ?
doc#85 Коли б нам сказали <g/> , що мистецтво ніколи не є просто відбиття дійсности <g/> , ми б погодилися беззастережно <g/> .
doc#85 Але коли нам кажуть <g/> , що жадним елементом <g/> , жадною цяточкою <g/> , в жадному заломленні мистецтво ніколи « <g/> не відбиття й не віддзеркалення дійсности <g/> » <g/> , — то це <g/> , звичайно <g/> , перебільшення і парадокс заради парадоксу <g/> . </p>
doc#86 І може <g/> , одним з найбільших осягів 20-х років у літературі є те <g/> , що вона в своїх найкращих <g/> , найвищих проявах вперше виразно й недвозначно розмежувала ці функції <g/> .
doc#87 Ми констатували <g/> , що вона живе ерзацами почувань — тепер ми бачимо <g/> , що за цим ховається сила й глибина почувань <g/> .
doc#89 Руси жить хорошо <g/> » <g/> ) </p><p> Тут беззастережно приймається <g/> , що пан — той знає <g/> , що належить до « <g/> високого <g/> » мистецтва <g/> , а « <g/> мужик <g/> » — ні <g/> , ще
doc#91 Адже все <g/> , про що говорено перед цим <g/> , — теж тільки натяки <g/> , і такі чисельно незначні <g/> , так розкидані по творі <g/> , такі неусвідомлені <g/> , може <g/> , для самого автора <g/> , що їх не помітили й не здогадалися прибрати ані редактор Ю. Дольд-Михайлик <g/> , ані техредактор Й. Вайншенкер <g/> , ані головний <g/> , хоч безіменний БФ 03974. То й так само могли б трапитися натяки на інший <g/> , ненародницький підхід <g/> .
doc#92 5 липня мати й я навантажилися на невеличкий <g/> , як на океанські пароплави <g/> , адже дуже приємний «Ґріпсгольм <g/> » ( <g/> пізніше шведи продали його німцям <g/> , і він став « <g/> Берлін <g/> » <g/> ) <g/> , десять днів пройшли на поверхні спокійного й рівного <g/> , як дзеркало <g/> , океану <g/> , ми минули Галіфакс <g/> , не зупиняючися <g/> , перше бачене мною місто Нового Світу <g/> , пропливли повз Лонґ-Айленд і 15 липня опинилися <g/> , в несамовиту нью-йоркську спеку <g/> , в місті <g/> , що за кілька років мало стати моїм рідним <g/> .
doc#92 У подібному стані був і Віктор Вайнтравб <g/> , що репрезентував польські студії <g/> .
doc#92 На це піти я не міг <g/> , хоч розумів <g/> , що коли цього не зроблю <g/> , це приведе до конфлікту з Якобсоном <g/> .
doc#92 Мотивував він свою пропозицію тим <g/> , що Ви зрадник <g/> , що Ви співпрацювали з німцями під час окупації України <g/> , зокрема Харкова <g/> , що Ви були доцентом університету <g/> , що Ви в своїх ( <g/> газетних <g/> ) статтях <g/> , " <g/> обливали покійного Булаховського брудом <g/> " <g/> , що Ви далі відійшли з німцями <g/> , які відступали з України <g/> , і що Ви тепер в Америці співпрацюєте в запекло сепаратистській українській академії <g/> .
doc#92 Було це можливе тому <g/> , що я вперто й засліплено ототожнював зло в світі з радянською системою <g/> .
doc#92 Цим днем датований лист <g/> , що його мій колега в слов'янському відділі Колюмбії вислав до Е. — вислав з власної ініціятиви <g/> , не на моє прохання <g/> .
doc#93 Слушно відзначено промовисті деталі режисерської роботи <g/> , слушно підкреслено <g/> , що театр відполітизував Брехта <g/> , викинувши його політичні проповіді <g/> , що він підніс загальнолюдське й людяне <g/> .
doc#94 Марксова борода добре надавалася на нового Саваофа <g/> , а — коли Ленін помер <g/> , а Троцького розвінчано — Сталін став кривавим Месією <g/> , що провадив до нового раю <g/> , тепер не на небі <g/> , а на землі <g/> . </p>
doc#94 А може <g/> , кожне я — це не народ <g/> , уже тому що воно я <g/> ? </p>
doc#95 Харків — місто мого дитинства й молодости <g/> , я прожив там від 1914 до 1943 року <g/> , там я пройшов початкову й середню школу <g/> , університет ( <g/> що тоді функціонував під доброзвучною назвою ХПІПО — Харківський Педагогічний Інститут Професійної Освіти <g/> ) <g/> , там починалася моя викладацька праця — спершу в Газетному Технікумі <g/> , потім в Інституті журналістики <g/> , потім в Університеті ( <g/> який на той час став знову просто університетом <g/> ) <g/> , там починалася моя наукова праця <g/> , в аспірантурі й поза нею <g/> , там я дістав папірець <g/> , що я кандидат філологічних наук <g/> , і другий <g/> , що я доцент <g/> .
doc#95 було <g/> . </p><p> Адміністративна верхівка міста була з самого початку російська <g/> , і можна думати <g/> , що вже під кінець вісімнадцятого сторіччя навколишні поміщики <g/> , які зимою з'їздилися до міста <g/> , мовно