Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Такий менш або більш хаотичний стан <g/> , який тривав до середини п'ятдесятих років <g/> , не пояснюється лише тільки тим <g/> , що не можна знати <g/> , чи та повінь буде колись загальмована і де можна її зупинити <g/> , але також тим <g/> , що зміни в літературній мові проникли глибоко <g/> , що її переорієнтація для стилістичного використання охоплює майже всі мовні засоби <g/> .
doc#9 Словенська літературна мова <g/> , яка багато дечого увібрала від Горенських діялектів з околиці Любляни <g/> , є все-таки дводіялектною <g/> , тому що вона не відкинула традиції літературної мови XVI століття <g/> , яка розвинулась на базі Доленських діялектівlxiii <g/> .
doc#9 <p> Таким чином <g/> , можна гадати <g/> , що історична ситуація може скластися так <g/> , що українська літературна мова знову відкриється для галицьких елементів <g/> .
doc#9 Є й прямі вказівки <g/> , що « <g/> чернігівці <g/> » правили деякі твори Шевченка <g/> , напр <g/> .
doc#10 Нарешті осторонь стоїть ( <g/> 15 <g/> ) <g/> , єдиний у Ганцова монографічний опис старої пам'ятки <g/> ; але це в суті речі його учнівська праця — дипломна робота на тему <g/> , запропоновану вчителем молодого Ганцова — Шахматовим <g/> , що через обставини тих років чекала на друк коло десятьох років ( <g/> написана 1916 р. <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Треба сказати <g/> , що вона відповідно до висновків із дослідження генези українських діялектів <g/> , рухалася в напрямі заперечення теорії прасхіднослов'янської єдности <g/> , яка теорія за Ганцовим “ <g/> зумовлена політичним курсом минулого <g/> ” ( <g/> 7 <g/> , 190 <g/> ) <g/> .
doc#10 Збірник Комісії для дослідження історії української мови <g/> , т. І. Київ 1931. </p><p> 12 <g/> ) Літерою ї Ганцов позначає той звук <g/> , що в звичайному українському письмі позначається літерою и. </p><p> 13 <g/> ) Пор <g/> .
doc#10 В дійсності цього нема <g/> ; ба навіть своєю статею Курило саме показала <g/> , що дисимілятивне акання — не первісний тип <g/> , і цим об'єктивно спростувала одну з провідних тез теорії Шахматова <g/> , — але зробила це <g/> , сама цього не помітивши <g/> .
doc#10 Курило приходила до того ж висновка <g/> , що й Ганцов <g/> , — українська мова склалася з злиття двох первісно відмінних говіркових груп <g/> .
doc#10 Імовірно <g/> , що ця межа старіша від 15 сторіччя <g/> , — що тут давніше проходив поділ між Пониззям <g/> , що належало до Галицького князівства <g/> , і Побожжям <g/> , що тягло до Київського ( <g/> 18 <g/> , 143 <g/> ) <g/> .
doc#12 <p> При подвійних сполучниках ( <g/> тому що <g/> , через те що <g/> , для того <g/> , щоб <g/> , так що тощо <g/> ) кому ставимо або перед першою <g/> , або перед другою частиною сполучника <g/> , залежно від місця павзи <g/> , напр <g/> .
doc#13 З цього не випливає <g/> , що з філософією твору треба погодитися <g/> . </p>
doc#14 Тим то всі ці спричинені війною апокаліптизми й передбачення кінця людства виросли з перспективи <g/> , що її можна було б схарактеризувати перифразою слів одного поета — цвях у моєму чоботі Грандіозніший від усіх трагедій Ґете <g/> , — а так схарактеризувавши <g/> , лишити дрібним епігонам <g/> , починаючи від Орвелів і Кестлерів і кінчаючи тим <g/> , що вище були згадані <g/> . </p>
doc#15 Із полемічних зауважень проти концепції А. В. Попова <g/> , вставлених у другому виданні його головної праці на синтаксичні теми <g/> , бачимо <g/> , що Потебня справді розглядає речення з називним відмінком імени пожар <g/> !
doc#15 Розвиваючи шахматовську ідею про зміст цих речень як вираз існування <g/> , він продовжує " <g/> тут тому не можна додати є [ <g/> сть <g/> ] <g/> , що він [ <g/> іменник <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> « <g/> Чума <g/> » <g/> ) </p><p> Такі приклади для з'ясування генези називних речень навряд чи придадуться <g/> , хіба тільки де можна в них підкреслити <g/> , що в такому ізольованому вигляді вони вживаються звичайно в малій кількості - одне називне речення <g/> , а не накопичення їх <g/> .
doc#15 <p> Сама невідповідність роду присудка і іменника-підмета ( <g/> конструкції типу <g/> : " <g/> моя січа было <g/> " <g/> ) <g/> , яка може здивувати незвиклого до таких форм читача <g/> , сприяла тому <g/> , що іменник переставав сприйматися як граматично-незалежний центр речення <g/> , кам'янів і перетворювався на незмінне слово <g/> , що прилягає до дієслова <g/> .
doc#15 <p> Це виявляється в тому дуже важливому факті <g/> , що називні речення розмірно легко заходять з " <g/> справжніми <g/> " ( <g/> двоелементними або безособовими <g/> ) реченнями в підрядний або - і це особливо важливо - сурядний зв'язок <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> А. Малишко <g/> ) </p><p> А вона безмежно рада <g/> : і тому <g/> , що комбайн аж гримить і що люди вже не поглядають на машину скоса <g/> , і що буйні хліба так безтурботно злизує хедер <g/> , і що взагалі - сонце <g/> , жнива <g/> , увага <g/> , люди <g/> . </p>
doc#15 І тому треба визнати <g/> , що <g/> , не зважаючи на безліч перехідних щаблів <g/> , називні речення в сучасній мові все ж окремий тип синтаксичної конструкції <g/> , який відрізняється від неповних речень саме тим <g/> , що обов'язково наявний у ньому головний член речення <g/> , виражений називним відмінком імени <g/> , сполучає в собі ( <g/> хай у нерозгор- неному вигляді <g/> ) значення суб'єкта і предиката <g/> , а тому не потребує доповнення з контексту або з обстанови <g/> , як це властиво неповним реченням <g/> .