Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 <p> Звичайно <g/> , немало в Курилика назв традиційного типу <g/> , що окреслюють тему картини ( <g/> “ <g/> Докір сумління <g/> ” <g/> ) <g/> , приналежність до певної місцевости ( <g/> “ <g/> Монреальська місія в Старій Броварні <g/> ” <g/> ) або до певного часу ( <g/> “ <g/> Клечальна неділя <g/> ” <g/> ) <g/> .
doc#6 А згідно з вірою мистців-інтелектуалів його часу свідчення не належить до мистецьких галерій і музеїв <g/> , місце їм — якщо взагалі вони заслуговують на місце — в музеях історично-комеморативних <g/> . </p>
doc#6 <p> Курилик був занадто поглинений своїм унутрішнім життям і його виявом у власному малярстві <g/> , щоб повно жити культурним життям свого часу <g/> .
doc#6 Навіть беручи суто зовнішньо <g/> , сімнадцять годин денного малювання плюс година молитви в церкві не залишали багато часу для здирання на суспільній драбині <g/> .
doc#6 Але <g/> , звичайно <g/> , такий розподіл часу був не причиною способу Куриликового життя <g/> , а наслідком його поглинености внутрішнім життям <g/> .
doc#6 Сам конфлікт — типовий для нашого часу <g/> .
doc#6 Серед мистців свого часу Курилик мав своє виразне і особисте місце <g/> , але воно саме серед нихv <g/> . </p>
doc#8 Але все одно він не міг би повністю виявити себе в нашому суспільстві <g/> , як свого часу не міг зробити цього Куліш <g/> , що про нього Петров писав <g/> : « <g/> Парляментар без парляменту <g/> , лідер без партії <g/> , громадський діяч без трибуни <g/> , журналіст без журналу <g/> , людина великих плянів і великих підприємств без матеріяльної бази <g/> » <g/> . </p>
doc#9 місце поруч і нарівні з М. Старицьким <g/> , — розвиває цілу програму розподілу праці між Галичиною і Великою Україною <g/> : « <g/> До свого часу працювали більш галичани <g/> , але клопоти практичного життя зіпхнули їх переважно на дорогу науки та публіцистики <g/> .
doc#9 Микола Зеров писав <g/> , що П. Филипович « <g/> виявив <g/> , що слова <g/> , які в свій час уважано за неологізми Старицького <g/> , знаходяться в галицьких словниках того часу <g/> .
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#9 Голос хутора <g/> , природний як примітивний інстинкт захисту своєї питомої мови в кожного мовця <g/> , але зовсім некорисний у людини <g/> , що виступає на громадській трибуні з широким розголосом <g/> , цей голос <g/> , що продиктував свого часу Б. Грінченкові його « <g/> Галицькі вірші <g/> » <g/> , тепер змушений був замовкнути під тиском нових обставин життя <g/> . </p>
doc#9 Це по-хорватськи або по-словацьки <g/> , тільки не по-нашому <g/> : ну <g/> , прочитайте самі хоч одну передову статтю <g/> : " <g/> Суспільний рух з протягом часу набрав такої сили і прибрав таку форму <g/> , що уряд наш <g/> " і т. д. Ну <g/> , хто розбере цю фразу <g/> ?
doc#9 Це <g/> , як і в галицьких говірках <g/> , кінцевий наголос у третій особі однини майбутнього часу і передкінцевий наголос у формах минулого часу <g/> : « <g/> Яка ж буде мета у товариства <g/> » ( <g/> « <g/> Віче <g/> » <g/> , II <g/> , 96 <g/> ) <g/> ; « <g/> То ж була буря весняна <g/> , а не сльота осіння <g/> » ( <g/> « <g/> Хто вам сказав <g/> » <g/> ) 1. Розгляд усього поданого матеріялу показує <g/> , що Леся Українка підходить до західноукраїнських говірок відмінно від М. Старицького і вже цілком відмінно від П. Куліша <g/> .
doc#9 Це <g/> , як і в галицьких говірках <g/> , кінцевий наголос у третій особі однини майбутнього часу і передкінцевий наголос у формах минулого часу <g/> : « <g/> Яка ж буде мета у товариства <g/> » ( <g/> « <g/> Віче <g/> » <g/> , II <g/> , 96 <g/> ) <g/> ; « <g/> То ж була буря весняна <g/> , а не сльота осіння <g/> » ( <g/> « <g/> Хто вам сказав <g/> » <g/> ) 1. Розгляд усього поданого матеріялу показує <g/> , що Леся Українка підходить до західноукраїнських говірок відмінно від М. Старицького і вже цілком відмінно від П. Куліша <g/> .
doc#9 Тут він — мимоволі <g/> , звичайно <g/> , подає зразок того <g/> , як виглядала б українська літературна мова без тих галицьких елементів <g/> , які вона сприйняла в XIX—XX століттях <g/> , або <g/> , певніше <g/> , зі зменшеним числом їх <g/> , бо навіть і мову І. Нечуя-Левицького <g/> , як ми свого часу зазначали <g/> , не можна вважати за цілковито чисту від галицьких мовних елементів <g/> .
doc#9 Кінцевий наголос у парадигмі іменників час і раз <g/> , який не став єдиноможливою нормою <g/> , але все більше шириться ( <g/> нема часу — нема часу <g/> ; цього разу — цього разу <g/> ; але вже тільки кінцевий наголос у виразах на часі <g/> , на разі <g/> ) <g/> , пояснюється теж галицькими впливами <g/> . </p>
doc#9 Кінцевий наголос у парадигмі іменників час і раз <g/> , який не став єдиноможливою нормою <g/> , але все більше шириться ( <g/> нема часу — нема часу <g/> ; цього разу — цього разу <g/> ; але вже тільки кінцевий наголос у виразах на часі <g/> , на разі <g/> ) <g/> , пояснюється теж галицькими впливами <g/> . </p>
doc#9 <p> 9. Система дієслівного наголосу менш піддалася галицьким впливам <g/> , незважаючи на те <g/> , що галицький ( <g/> власне <g/> , західноукраїнський взагалі <g/> ) наголос у парадигмі теперішнього часу далеко простіший <g/> : звичайно без перенесень — або послідовно кінцевий ( <g/> держу — держиш — держат <g/> , варю — вариш <g/> , — варят <g/> ) <g/> , або послідовно накореневий ( <g/> прошу — просиш — просят <g/> , вожу — возиш — возят <g/> ) <g/> .
doc#9 Якщо не говорити про форму прошу <g/> , сприйняту з таким наголосом літературною мовою тільки в звуженому значенні формули ввічливосте <g/> , то в парадигмі теперішнього часу можна припускати західноукраїнські впливи тільки щодо поодиноких дієслів <g/> , і то досить давні <g/> , так що вони <g/> , власне <g/> , не входять у нашу тему — про впливи Галичини на нову українську літературну мову <g/> .