Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 <p> Сама тема <g/> , мабуть <g/> , уже тоді не надто цікавила Ганцова <g/> , бо він не намагається вичерпати свій матеріал <g/> , хоч і студіює його ґрунтовно <g/> .
doc#10 У південних говірках о переходило в у <g/> , що потім нефонетично <g/> , під впливом і в наголошених складах заступалося й собі на і ( <g/> отже <g/> , спершу жінка — жунки <g/> , потім жінка — жінки14 <g/> ) — до речі данина відкиненим було поглядам Михальчука <g/> , хоч і в обмеженні до ненаголошеної позиції <g/> !
doc#10 Та це не має істотного значення <g/> , бо так чи так Ганцов не обґрунтував первісного діялектного поділу східніх слов'ян <g/> , він встиг зробити це тільки щодо української мови <g/> , хоч широта перспектив <g/> , яка відкривалася з його дослідів <g/> , явно штовхала його до цих ширших узагальнень <g/> . </p>
doc#10 Тим часом збіги ці настільки глибокі і в частині настільки давні <g/> , що годі пояснити їх тільки впливами <g/> , хоч роль цих останніх незаперечна <g/> . </p>
doc#10 І тепер <g/> , хоч книжка давно заборонена в УССР <g/> , а молодшому поколінню просто невідома <g/> , ціла низка її тверджень і порад здійснюється <g/> . </p>
doc#10 Саме тому ( <g/> 5 <g/> ) справили не тільки тимчасовий <g/> , а тривалий вплив на розвиток української літературної мови <g/> , хоч деякі їх перебільшення були незабаром легко відкинені <g/> .
doc#10 Одначе і з цих недобудованих решток можна вгадати <g/> , куди йшла творча думка <g/> , хоч годі передбачити деталі замислу <g/> . </p>
doc#10 Питання ці цікавили Курило <g/> , і вона їх не раз підносила <g/> , хоч загалом вони не встигли знайти в неї розгорненого <g/> , переконливого насвітлення <g/> .
doc#10 Тим то мав рацію Синявський <g/> , коли писав про цю працю <g/> : “ <g/> Хоч і чимало дає ця розвідка для пізнання північних українських говорів ( <g/> і білоруських <g/> ) <g/> , хоч і як безсумнівно позитивні деякі фонетичні сконстатування в ній <g/> , та в цілому звуки трактуються в ній без найменшого розподілу їх на фонеми й відтінки <g/> , отже <g/> …
doc#10 У зв'язку з цим Курило згадує вже про фонеми в розумінні Бодуена де Куртене ( <g/> 535 <g/> ) <g/> , хоч загалом воліє ще говорити про звук <g/> , а не фонему <g/> , але “ як суму усіх тих звукових відтінків <g/> , що в нашій уяві об'єднана однією психофонетичною одиницею <g/> ” <g/> .
doc#11 ) <g/> , такий ніжний <g/> , що хоч називай цей текст назвою збірки Миколи Філянського <g/> , — напевне <g/> , не найглибшого <g/> , але найніжнішого будь-коли українського поета — « <g/> Цілую землю <g/> » <g/> . </p>
doc#12 : кінець ( <g/> бо <g/> : кінця <g/> , кінцем <g/> , і т. п. <g/> ) <g/> , візок <g/> , лікоть <g/> , ніжка—ніжок <g/> , гірка—гірок—гіронька <g/> , хоч правильно <g/> : боєць—бійця <g/> , гонець—гінця ( <g/> і гінець <g/> ) <g/> ; в словах з наростком -овець <g/> , -івець <g/> , маємо або послідовно -овець— -овця ( <g/> переважно під наголосом <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#14 А індивідуальне <g/> , хоч би й помножене на мільйони індивідів <g/> , ще не стає національним <g/> .
doc#14 <p> І навіть більше <g/> : ніхто не може повести його за собою і ніхто не спроможний указати йому дороги <g/> , хоч би декому його путь і здавалась бездоріжжям <g/> .
doc#14 У поезії воскового танення літа в серпневі дні <g/> , в усвідомленні <g/> , що нема контрасту між вічністю й хвилиною <g/> , бо хвилини — це вічність <g/> , у відчутті ваготи стиснених поетових тиш <g/> , у тому тягарі пам'яті <g/> , що на нього колись гірко скаржилися Зеров і Клен <g/> , — хоч у Маланюка ця пам'ять — не літературно-кабінетна <g/> , а більше із спогадів про спорожнілий окоп і закляклий кулемет 1919 року <g/> .
doc#15 <p> І далі він наводить ще один " <g/> хороший пример <g/> " з оповідання Л. Толстого « <g/> Фальшивый купон <g/> » <g/> , який тут варт навести хоч би тому <g/> , що підкреслені в ньому Кудрявським речення великою мірою випадають з даної ним же перед цим характеристики <g/> : </p><p> Он схватился за желоб <g/> , u вот коленки его на крыше <g/> .
doc#15 <p> Як бачимо <g/> , українські мовознавці <g/> , використовуючи погляди Шахматова і Пєшковського <g/> , дуже мало в чому посунули вивчення називного речення вперед <g/> , хоч і констатували його поширеність у сучасній українській літературній мові <g/> . </p>
doc#15 Саме тому ми і знайдемо далеко частіше і цікавіше використання називних речень <g/> , приміром <g/> , у Шевченка <g/> , ніж у деяких російських поетів XVIII сторіччя <g/> , хоч би у Ломоносова або Сумарокова <g/> , не зважаючи на те <g/> , що останні жили і творили задовго до Шевченка <g/> .
doc#15 Не беручи навіть випадків <g/> , де подібні речення на письмі розмежовані крапками <g/> , хоч по суті <g/> , безперечно становлять ряд <g/> : </p><p> - Чуєтє <g/> ?
doc#15 Стаття Перльмуттера тим <g/> , зокрема <g/> , і цікава <g/> , що вона наводить конкретні факти ( <g/> їх підхопив і деталізував у згаданій вище статті про мову Чернишевського А. Єфремов <g/> , але і він <g/> , як ми бачили <g/> , не зміг подолати традиційного погляду на генезу називних речень <g/> ) <g/> , які суперечать цьому поглядові і спростовують його - хоч сам автор цього зовсім не помічає <g/> .