Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Коли хочеш карати Росію й Україну <g/> , карай їх огнем <g/> , мечем <g/> , чим хоч <g/> , — тільки не прилученням Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч частково відчистило її від русизмів <g/> , які аж надто рясніють у його ранніх писаннях <g/> , — як-от <g/> : місто ( <g/> в значенні « <g/> місце <g/> » <g/> ) <g/> , добавок <g/> , стоїть <g/> , бумага <g/> , получив <g/> , щитаю і сила інших6. Отже <g/> , М. Драгоманів об'єктивно був до певної міри провідником галицьких мовних елементів до літературної мови <g/> . </p>
doc#9 публіцистів і науковців з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , О. Кониського <g/> , І. Левицького <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Драгоманова <g/> , М. Комаря <g/> , І. Білика <g/> , Д. Мордовця-Сліпченка <g/> ; імена перекладачів з західноєвропейських письменників з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , П. Ніщинського <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Старицького <g/> , С. Руданського — і робить з цього висновок-повчання <g/> : « <g/> Нехай же наші браття-галичани не кажуть <g/> , впиваючись провінціяльною гордістю <g/> , що мов самі вони й мову виробили і літературу наукову та перекладову склали <g/> »1. Так <g/> , усі ці люди стояли в перших лавах творців і розроблювачів нової української літературної мови <g/> , але становище було таке <g/> , що більшість з них об'єктивно якраз проводила <g/> , як і М. Драгоманів <g/> , галицькі мовні впливи <g/> .
doc#9 Олена Пчілка виступила зі своїми програмовими твердженнями в питаннях розвитку літературної мови в друці <g/> , оголосивши цілий маніфест на теми розвитку української літературної мови <g/> , — і тому її виступ вийшов далеко за межі приватних справ і поглядів <g/> .
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#9 користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , як свого споконвічного добра <g/> , крім усього іншого <g/> , широко відчиняв двері до літературної мови багатьом і багатьом словам <g/> , уживаним у західноукраїнських <g/> , і зокрема галицьких <g/> , говірках <g/> .
doc#9 Та й взагалі від цих заяв один крок до принципового проголошення мішаного ( <g/> щодо українських говірок <g/> ) характеру основи української літературної мови — і Олена Пчілка робить цей крок <g/> , вимагаючи крутого розширення бази літературної мови <g/> : </p><p> « <g/> Між іншими непевностями в моїх спробунках знайдуть <g/> , може <g/> , діялектну мішанину <g/> : справді ж бо уживаю разом з лівобережним складом різні чисто правобережні форми ( <g/> лаписька <g/> , ручиська <g/> , назвисько або такі слова <g/> , як відомий <g/> , переконатись тощо <g/> ) <g/> .
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Отож таки й здається <g/> , що уважне єднання лівобережного гомону з правобережним було б найкориснішим при знаходах та упорядкуванню нашої літературної мови <g/> »2. </p><p> Не можна виразніше висловити гадки про синтетичність говіркової основи української літературної мови <g/> .
doc#9 їх твори <g/> , — пише вона <g/> , — « <g/> мають стояти між найкращими оздобами української літератури з погляду упорядкування її мови <g/> »4 <g/> .
doc#9 Це має особливо велике значення <g/> , через те що М. Старицький був загальновизнаним лідером певної течії в розвитку української літературної мови <g/> , його « <g/> куті слова <g/> » викликали такі палкі дискусії й заперечення <g/> , що пам'ять про них живе ще й тепер <g/> , хоч самі поезії й переклади М. Старицького <g/> , де він переважно запроваджував свої мовні новації <g/> , й не належать у наші дні до часто і масово перечитуваних <g/> . </p>
doc#9 <p> Прихильники етнографічно чистої однодіялектної — а коли однодіялектної <g/> , то <g/> , природно <g/> , східноукраїнської основи української літературної мови ніколи не могли примиритися з новаторством М. Старицького й прийняти те <g/> , що робив М. Старицький у літературній мові <g/> .
doc#9 <p> Міркування Люби в « <g/> Товаришках <g/> » Олени Пчілки на тему про характер української літературної мови й шляхи її розвитку відповідають саме на таке й подібне ставлення до того <g/> , що сучасникам здавалося експериментами М. Старицького <g/> .
doc#9 »2 </p><p> Як це й природно <g/> , різні погляди на шляхи розвитку української літературної мови в'яжуться з різними світоглядами <g/> , з різними політичними спрямуваннями <g/> : виразно народницькими з одного боку <g/> , радикальними й демократичними з другого <g/> , а дискусія на мовні теми переливається в дискусію про шляхи розвитку української національної культури взагалі <g/> .
doc#9 »2 </p><p> Як це й природно <g/> , різні погляди на шляхи розвитку української літературної мови в'яжуться з різними світоглядами <g/> , з різними політичними спрямуваннями <g/> : виразно народницькими з одного боку <g/> , радикальними й демократичними з другого <g/> , а дискусія на мовні теми переливається в дискусію про шляхи розвитку української національної культури взагалі <g/> .
doc#9 <p> М. Старицький саме й був визначним ватагом такого « <g/> вироблення <g/> » української літературної мови на Великій Україні <g/> .
doc#9 А треба сказати <g/> , що своєю практичною стороною поетична мова М. Старицького мало вплинула на дальший розвиток української літературної мови <g/> .
doc#9 <p> Добрий практичний знавець української літературної мови Модест Левицький писав пізніше <g/> , що в « <g/> Основі <g/> » літературна мова була ще чиста ( <g/> читай <g/> : чиста від галицьких впливів <g/> .
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 Дискусія робилася доконечною для дальшого розвитку української літературної мови — і для погодження персональних уподобань і невподобань <g/> . </p>
doc#9 <p> Цю надзвичайно важливу для розвитку української літературної мови дискусію — хоч треба сказати <g/> , що учасники її здебільшого не піднеслися над особисті смаки і не усвідомили загального значення дискусії — розпочав Борис Грінченко статтею « <g/> Галицькі вірші <g/> » <g/> , видрукованою в липні 1891 р. <g/> , тяглася вона протягом 1891 — 1892 рр <g/> .