Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#20 У нарисі я вже тоді подав контраст американського прагматизму й українського романтизму <g/> , але цей останній я тоді списав на рештки народництва <g/> , плекані радянським способом мислення <g/> .
doc#57 більшість молодого українського суспільства живе духово й фізично неукраїнськими культурами <g/> » <g/> . </p>
doc#8 Бона йшла не від обставин українського світу <g/> , де <g/> , через брак людей <g/> , кожна талановитіша людина мусить бути і швець <g/> , і жнець <g/> , і на дуду грець <g/> .
doc#16 Більше того <g/> : абсолютно переконані <g/> , що вісниківство наше має чималі заслуги в боротьбі українського народу з російсько-большевицькою ідеологією <g/> , режимом <g/> , системою <g/> .
doc#81 Микола Семенів був у роки українізації викладачем чи професором в Одеському університеті <g/> , надрукував тоді кілька статтів з українського мовознавства <g/> , не надто значущих <g/> , — але не це скомпромітувало його в очах Сімовича <g/> .
doc#73 Тож і ми тепер <g/> , щоб оцінити позитивні і неґативні сторони українського письменства перших повоєнних років на еміґрації <g/> , повинні звернутися до бодай короткого й побіжного перегляду тематики <g/> , проблематики і стилістичних прямувань нашої літератури <g/> .
doc#9 Взявши одну з говірок за основу <g/> , треба було б поповнити її елементами інших говірок <g/> , і при тому всіх одразу і без винятку <g/> , бо це сприяло б збагаченню літературної мови і взаємопізнанню частин українського народу <g/> .
doc#58 Трагедія впроваджується реплікою Максима « <g/> Вже мене з мужика не скинуть <g/> » у контрасті до Миколиної репліки “ <g/> Як влада не ваша <g/> , то й ніщо не ваше <g/> » <g/> , сягає напруження в акті розкуркулення з мораллю « <g/> Було тоді воювати <g/> , як Микола казав <g/> , та ми <g/> , дурні <g/> , не слухалися <g/> » і розв'язується — оптимістично розв'язується — мотивом біологічної невмирущости українського селянства <g/> , коли Домаха віднаходить свого внука <g/> : « <g/> Є Бог на світі і правда на землі <g/> .
doc#30 Я сказав <g/> , що такого українського імени нема <g/> .
doc#65 заповідження цієї статті в “ <g/> Вопросах языкознания'' <g/> , 1965.— Ч 3.— С. 147 з приводу мого огляду українського і білоруського мовознавства <g/> , вміщеного в Current Trends in Linguistics <g/> , 1 <g/> , 1964 <g/> !
doc#81 <p> Словникова комісія не впроваджувала мене <g/> , отже <g/> , до українського Львова <g/> .
doc#63 Він писав чужою мовою <g/> , бо сто років тому не можна було глибин українського духу появити світові в прозі українською мовою — через те <g/> , що літературна мова ще не вийшла тоді з пелюшок хуторянського етнографізму і через те <g/> , що українська література новою українською мовою не мала досить культурної традиції <g/> .
doc#65 Але біда українського мовознавства в сучасній УРСР не те <g/> , то нема вартих друку праць <g/> , а те <g/> , що провід не спроможний розрізнити вартісне від невартісного і навіть у працях <g/> , вартих друку <g/> , не може чи не хоче провести конечної редакторської праці <g/> , як це помітно і в більшості щойно згаданих статтів <g/> . </p>
doc#1 Згідно з логікою українського синтаксису <g/> , в такому разі природно припустити <g/> , що підмет — це третя особа множини <g/> , невизначене « <g/> вони <g/> » <g/> .
doc#81 <p> Портретна µалерія тогочасного українського Львова була б неповна без кольоритної постаті Володимира Вікторовича Дорошенка <g/> .
doc#53 Найяскравішим представником і речником першої був Євген Тимченко в своїй серії монографій про синтаксис відмінків <g/> , починаючи від ґенігива ( <g/> 1913 <g/> ) і завершуючи акузативом ( <g/> 1928 <g/> ) <g/> , а другої — Олекса Синявський як автор « <g/> Норм української літературної мови <g/> » ( <g/> 1931 <g/> ) <g/> , фактичний редактор українського правопису 1928 р. Найпослідовнішим і найяскравішим представником « <g/> київської <g/> » школи <g/> , поза всяким сумнівом <g/> , був С.Смеречинський <g/> , особливо в його « <g/> Нарисах з української синтакси <g/> » ( <g/> 1932 <g/> ) <g/> .
doc#91 Пересічний наклад українського роману тоді був 3000 примірників <g/> .
doc#71 <p> Шевченко почав цікавитися давнім словництвом близько 1845 р. <g/> , насамперед <g/> , як здається <g/> , під впливом своєї роботи в Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів та зустрічі з Костомаровим <g/> , автором « <g/> Книг Битія українського народу <g/> » <g/> , теж писаних архаїзованою мовою <g/> .
doc#87 ) <g/> , що Харків — жива <g/> , ще не засипана Помпея ( <g/> А Харків — це ми вже знаємо — це ж усі Харкови <g/> , це вся Україна <g/> ) <g/> , — ця фраза стосується тільки до большевицького Харкова <g/> , але не стосується до Харкова українського <g/> . </p>
doc#24 Період формування заново українського духового свічу <g/> , коли тільки відокремлювалися небо і земля <g/> , суходіл і водоймища <g/> .