Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Зрештою <g/> , розрізнення таке й не має істотного значення <g/> , бо початок цієї історії застав Н. не в місці народження <g/> , а в славному першопрестольному місті Харкові <g/> , і то після того <g/> , як перейшов той престол із наказу Постишева до тепер уже <g/> , виходить <g/> , другопрестольного міста Києва <g/> .
doc#0 Сцена — ніби пародія з якоїсь п'єси Корнійчука <g/> , той стиль <g/> .
doc#0 Н. був дев'ятирічним <g/> , денікінці захопили місто і другого дня той табір відкрили для оглядин <g/> , і батьки хлопчикові його туди взяли <g/> , ішли туди тисячі харківців <g/> , як на прощу <g/> , на вікопомну згадку про керівника катівні Саєнка <g/> .
doc#0 <p> Стратагема їхнього авторства в той Сорок чорний рік була така <g/> .
doc#0 Інститут той <g/> , до речі буде нагадати <g/> , носив ім'я Михайла Драгоманова <g/> . </p>
doc#0 Була не його провина <g/> , що зникав той <g/> , для кого картки готувалися <g/> .
doc#0 Але той мало не спокусився був закликом від Мірчука <g/> .
doc#0 <p> У самих чехів <g/> , народу <g/> , що породив Швейка <g/> , хто знає <g/> , може <g/> , той факт <g/> , що Прага майже неторкана лишилася й у Світовій війні <g/> , і в брежнєвській окупації <g/> , коли димом пішли Варшава і Берлін <g/> , якоюсь мірою зобов'язаний наявності Швейків <g/> .
doc#1 Тому результат набагато поміркованіший <g/> , хоча використані засоби не менш революційні <g/> , особливо як на той час <g/> .
doc#1 <p> Стоїть старий <g/> , похилився <g/> , </p><p> Мов козак той зажурився <g/> . </p>
doc#1 А той <g/> , опираючись на всіх « <g/> доброзиждущих <g/> » і « <g/> чистих серцем <g/> » <g/> , звергне « <g/> царя <g/> » <g/> , винного в усіх лихах <g/> , і встановить новий порядок <g/> , за якого запанують братня любов і справедливість <g/> .
doc#1 І щоб підкреслити безсмертність України <g/> , він знову повторює той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після того підхоплює раніше розпочате речення про занепад давньої України <g/> , безверхого козака ( <g/> безверхого <g/> , бо позбувся правлячої верхівки <g/> ) <g/> , старого дуба <g/> , чиє верховіття вигризене шашелями <g/> , але коріння ( <g/> селянство <g/> , трудовий люд « <g/> Молитви <g/> » <g/> ) усе ще живе й пускає зелені пагони <g/> .
doc#2 <p> А ось строфа з передостаннього вірша книги <g/> : </p><p> Молодий <g/> , немов той Ченек <g/> : </p><p> капелюх набАкир <g/> , </p><p> на плечі кабат зелений <g/> , </p><p> а над вухом — маки <g/> . </p>
doc#2 Хіба Дунай коло гирла <g/> , синонім моря в слов'янському фолкльорі <g/> , схожий на той ледь помітний струмочок <g/> , що багато з нас спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо ми <g/> .
doc#2 Хіба тік би Дунай до Чорного моря <g/> , якби не той струмочок <g/> , — можуть відповісти нам наші противники <g/> . </p>
doc#4 Я не робитиму тут спроби відбудувати той образ « <g/> автора <g/> » з « <g/> щоденника <g/> » Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 <p> А ще страшніш — пізнати <g/> , що милий </p><p> не той став <g/> , а може й не був таким <g/> , </p><p> якого без тями ввесь вік любила </p><p> й якого ще й досі <g/> … </p>
doc#4 <p> Тільки шкода <g/> , що ми згубили </p><p> і душу в цій боротьбі <g/> , </p><p> і пробачення нам не буде <g/> , милий <g/> , </p><p> ні по цей <g/> , </p><p> ні по той бік <g/> . </p>
doc#4 <p> А може за всіма цими апокаліптичними візіями ховається той дитячий страх <g/> , що його так добре відтворив у двох рядках Люїс Каррол <g/> : </p><p> We are but older children <g/> , dear <g/> , </p><p> Who fret to find our bedtime near <g/> . </p>
doc#4 <p> Хто ж за мене багатший </p><p> по цей і по той бік <g/> ?