Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#37 Я був тоді лютий на Довгаля <g/> , але може він мав рацію <g/> .
doc#95 Було нас тоді напхано там чотири родини <g/> .
doc#53 Потебня <g/> , оповідає Овсянико-Куликовський <g/> , дивився тоді на ці перспективи песимістично <g/> .
doc#81 Туди приїздила наша родина <g/> , коли не помиляюся <g/> , бували там і кузен Толя Носів <g/> , і кузина Оля <g/> , тоді Жукова <g/> .
doc#62 <p> Чи усвідомлював це тоді Маланюк <g/> ?
doc#81 Ішов поміж нас і Семененко <g/> , але навіть у своїй тоді мізерності він зберігав риси величности <g/> .
doc#81 Ці черги збиралися десь з 3ї години ночі <g/> , в теплі і в морозі <g/> , люди звіріли від люті й вдиралися в чергу <g/> , і тоді <g/> , щоб черга трималася <g/> , запровадили порядок <g/> , що кожний дальший тримався обома руками незнайомого попереднього <g/> , шоб ніхто не міг між ними влізти <g/> , і завжди невідомість <g/> , привезуть гас чи ні <g/> , вистачить чи не вистачить <g/> . </p>
doc#37 Але подеколи траплялося <g/> , що я піддавався інерції авторового думання навіть тоді <g/> , коли воно було мені чуже <g/> .
doc#33 Її портрет – це портрет свідомо плеканого чару <g/> , свідомо обраного собі стилю <g/> , тоді як стиль Надійки <g/> , і Мусіньки <g/> , і навіть Зоськи був радше даний їм їхнім оточенням <g/> : « <g/> Вона складена була з двох тонів <g/> , без жодних переходів між ними – чорного <g/> : волосся <g/> , очі <g/> , сукня й лаковані черевики <g/> , та смуглого <g/> : обличчя <g/> , тіло рук і плеча та панчохи <g/> , і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару <g/> ; жодних кучерів чи гребінців у рівній зачісці <g/> , жодних прикрас чи гаптування у рівній сукні <g/> , що від стану трохи ширшала й немов підрізана була знизу <g/> , як і пасмо над чолом <g/> .
doc#81 Тут двоє пояснень <g/> : у Харкові тоді виходила « <g/> Соціялістична Харківщина <g/> » <g/> , яку я передплачував <g/> , а пополудні виходив « <g/> Харьковский рабочий <g/> » <g/> , якого не міг передплатити <g/> , та й не хотів <g/> , бо це була російська газета <g/> , а купити його було ледве чи можливо <g/> , бо черги вишиковувалися перед газетними кіосками задовго до того <g/> , як привозили кожну газету <g/> , і вистачало газет тільки на передніх у черзі <g/> .
doc#81 Але і я вже тоді не вірив у перемогу німців <g/> , а він і поготів <g/> , і ми не сперечалися про те <g/> , щоб посуватися на захід <g/> , говорилося лише про те — куди і як <g/> . </p>
doc#81 Він був чоловік моєї кузини Люсі Таранової <g/> , під крильцем якої я й спинився тоді в Києві на Львівській вулиці недалеко Сінного базару <g/> .
doc#88 Проте у той час було зовсім не до сміху і не один загинув тоді для науки <g/> , перетворюючись у психічно ненормальну людину <g/> , алкоголіка <g/> , шизофреніка <g/> .
doc#81 На закінчення оповіді про цей епізод <g/> , який тоді коштував мені кілька безсонних ночей і надовго зіпсований настрій <g/> , згадаю <g/> , що саме тоді втягли до партії Черепахова <g/> , який перед тим був <g/> , сказати б <g/> , сам по собі <g/> .
doc#81 Але тоді я ще цього не знав <g/> , тільки впадали в око їхня нерозлучність <g/> , та ще якась особливо чарівна посмішка в Лавріненка <g/> , наче в зайчика <g/> , що поласував капустою ( <g/> якщо дозволять мені говорити про заячу посмішку <g/> ) і оце щасливий у світовому маштабі <g/> , — так я його й назвав у душі зайчиком <g/> , може <g/> , не без асоціації з прізвищем його приятеля Поллукса <g/> .
doc#37 <p> Було це <g/> , з розповідей його і його тоді приятеля й теж молодого <g/> , ще на рік молодшого поета Леонида Лимана так <g/> .
doc#84 , процес перебігає паралельно і з тією ж закономірністю <g/> . </p><p> Провінція може ствердити себе тільки тоді <g/> , коли вона <g/> , спираючися на свою традицію <g/> , висуне надпровінційну ідею <g/> . Світ не
doc#38 Але тоді <g/> , чому не включити і інших письменників і твори з Білоруси — і чому не обґрунтувати цієї спільноти і не показати її меж <g/> ? </p>