Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Після вимушеної шестирічної мовчанки протягом заслання Т. Шевченко почав із того <g/> , що ґрунтовно переглянув свою « <g/> Москалеву криницю <g/> » ( <g/> перший варіянт з'явився 1847-го <g/> , другий — 1857-го р. <g/> ) <g/> .
doc#1 Більше того <g/> , кожен ряд рухається від часткового ( <g/> Архімед і Ґалілей — самотні шукачі правди <g/> , з одного боку <g/> ; ситі церковники <g/> , з іншого <g/> ) до максимально узагальненого в кінці <g/> : « <g/> люди <g/> » загалом протиставляються ворогові загалом <g/> . </p>
doc#1 Справді <g/> , композиція його напрочуд послідовна й сувора у пляні зіставлення « <g/> людей <g/> » і « <g/> царів <g/> » — обидва слова мають символічний <g/> , узагальнений смисл <g/> , що стає зрозумілим лише після того <g/> , як перед нами постане розгорнутий ряд часткових образів <g/> .
doc#1 <p> Один із характерних прийомів Т. Шевченка — постійне нагромадження слів <g/> , що належать до одного й того ж семантичного поля <g/> , але вжиті з різними конно- таціями і часто в метафоричному значенні <g/> .
doc#1 <p> Інше слово з того ж семантичного поля — сніжина — вводиться не прямим розкриттям теми вірша <g/> , а в порівнянні <g/> .
doc#1 Але чому після того йде « <g/> помолоділи <g/> » <g/> ?
doc#1 Проте образ коханої <g/> , хоч того й очікує читач <g/> , так і не матеріялізується <g/> .
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Хоча лежачого й не б'ють <g/> » <g/> , </p><p> 20 жовтня 1860 р. <g/> ) </p><p> Це вже не кривава помста <g/> , а страта неминуча і заслужена <g/> , страта того <g/> , хто винен у соціяльному злі <g/> . </p>
doc#1 Тепер йому здається <g/> , що повстання і війни давньої України пішли намарне <g/> : </p><p> Бували войни й військовії свари <g/> : </p><p> Галагани <g/> , і Киселі <g/> , і Кочубеї-Нагаї <g/> ; </p><p> Було добра того чимало <g/> . </p>
doc#1 І щоб підкреслити безсмертність України <g/> , він знову повторює той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після того підхоплює раніше розпочате речення про занепад давньої України <g/> , безверхого козака ( <g/> безверхого <g/> , бо позбувся правлячої верхівки <g/> ) <g/> , старого дуба <g/> , чиє верховіття вигризене шашелями <g/> , але коріння ( <g/> селянство <g/> , трудовий люд « <g/> Молитви <g/> » <g/> ) усе ще живе й пускає зелені пагони <g/> .
doc#1 Говорячи про останній період у його творчості <g/> , я принагідно виділив деякі схожі й відмінні риси у творах попередніх років <g/> , посилаючись <g/> , наприклад <g/> , на « <g/> Косаря <g/> » <g/> , « <g/> Причинну <g/> » і т. д. Та це тільки мала частка того <g/> , що можна і слід зробити в цьому напрямі <g/> .
doc#1 Рання смерть — наслідок падінь і злетів Шевченкового життя — перервала його творче зростання задовго до того <g/> , як він досяг вершини <g/> … </p>
doc#1 Але вони співіснували <g/> , як ніколи до того <g/> , з ідеями неминучої помсти <g/> , з ідеями жадібної і кривавої соціяльної революції <g/> .
doc#2 Так наче річка почалася ледь помітним струмочком і <g/> , підсилювана дощами <g/> , зміцнювана допливами <g/> , ширшала й ширшала <g/> , невпізнанною стала <g/> , а все в тому ж напрямі бігла <g/> , до того ж наперед відчутого й накресленого моря <g/> . </p>
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 » Жадного я <g/> , але й не безлике він <g/> ; крізь ти звертання бачимо схвильовану особу того <g/> , хто молиться й радіє <g/> , і це — поетка <g/> .
doc#2 Це <g/> , — ну <g/> , звичайно ж — опис того <g/> , що вже було <g/> , але на усвідомленні універсальности своєї долі <g/> , на розумінні <g/> , що немає значення <g/> , кому ця доля трапиться раніше <g/> , а кому пізніше <g/> .
doc#2 Натомість світ Лятуринської і вся поведінка її героїв — наскрізь ритуальні <g/> , наскрізь традиційні <g/> , навіть у хвилини того <g/> , що здається найбільш особистими рішеннями <g/> .
doc#3 Нечуя-Левицького <g/> , а від того часу широко вживаються в творах письменників <g/> , хоч і не всіх ( <g/> нема їх <g/> , приміром <g/> , в обстежених творах Грінченка й Коцюбинського <g/> , пізніше — Хвильового <g/> ) <g/> .
doc#3 ) спричинився до того <g/> , що ширення конструкцій типу двоє речень <g/> , обмежилося на формі називного відмінка при збереженні прикметниковости в інших відмінкових формах <g/> : двоє речень <g/> , — амбівалентне двох речень — і виразно прикметникове оформлення решти відмінків — двом реченням <g/> , двома реченнями <g/> , двох реченнях <g/> . </p>