Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#83 . Тим більше тривала боротьба в культурі <g/> . </p><p> Якщо і там Україна зазнала поразки <g/> , то це сталося не через переяславські умови <g/> , а насамперед з причин <g/> , закладених у самому
doc#84 Все-таки <g/> , що задруковане місце <g/> , то не порожнє <g/> .
doc#85 Коли нам заперечують <g/> , що « <g/> все тече <g/> » <g/> , що « <g/> життя невпинно йде вперед <g/> » ( <g/> вперед тут не значить <g/> , звичайно <g/> , ані до абсолютно нового <g/> , ані до кращого за всяку ціну <g/> ) <g/> , то нам залишається хіба запропонувати нашому суперечникові поглянути на своє фото двадцять років тому — або ще процитувати відому епіграму Пушкіна <g/> : </p><p> — Движенья нет <g/> , сказал мудрец брадатый <g/> , </p><p> Другой смолчал и стал пред ним ходить <g/> . </p>
doc#86 й протестувати проти відсталости української еміграції <g/> . </p><p> Одначе <g/> , якщо розмислити холодно й тверезо <g/> , то річ тут не лише в культурному рівні нашої еміграції <g/> . Якби твори наших 20-х років
doc#87 А церков же то <g/> , церков <g/> !
doc#88 Може <g/> , ми навіть так думали <g/> , тільки ніхто цього не казав <g/> , бо то був би вже політичний акт <g/> . </p>
doc#89 Коли ж — досить рідко — трапиться <g/> , що їм своєчасно не дадуть умерти <g/> , а їхні ідеї проголосять вічними <g/> , то це катастрофічно позначається на літературі <g/> , що її силкуються скувати додержанням їх заповітів <g/> .
doc#90 Правда <g/> , тільки на цьому тлі <g/> , бо коли розглядати його на фоні сучасного світового письменства <g/> , то як позитив можуть бути відзначені кілька психологічно тонко схоплених сценок і епізодів і — більше нічого <g/> . </p>
doc#91 Проте в межах радянської системи « <g/> республік <g/> » <g/> , триманих на міцних мотузках різної довжини <g/> , такі твори публікуються й читаються <g/> ; якщо вони не література <g/> , то вони виконують обов'язки літератури <g/> .
doc#92 Але <g/> , думав я <g/> , то були погляди двадцятип'ятилітньої давности <g/> , напевне <g/> , сам Якобсон уже переконався в їх застарілості й слушності <g/> , і тепер <g/> , у п'ятдесятих роках <g/> , я зможу його остаточно в цьому переконати <g/> .
doc#93 А як не сьогодні <g/> , то завтра <g/> ?
doc#94 А то й жбурне п'ятдесят сантимів <g/> . </p>
doc#95 Але то ж Америка <g/> !
doc#97 Такого роду натяки на белетризацію не спроможні виявити хід думок Шевченкових <g/> , то більше <g/> , іцо думки <g/> , які вкладаються у свідомість поета <g/> , не виходять поза межі трюїзмів <g/> .
doc#98 Нічого цього я не мав нагоди чи то <g/> , може <g/> , охоти зробити <g/> . </p>
doc#99 Часом у інших своїх творах Забужко трошечки жартує з читачем <g/> , і то саме своїми заголовками <g/> .
doc#100 Михайль Семенко то й палив « <g/> Кобзаря <g/> » <g/> …
doc#101 Коли приїхав спочатку до Німеччини <g/> , а потім — Швеції <g/> , то відкрив для себе головне те <g/> , що все <g/> , чого я навчився і що знав досі <g/> , було далеко не достатнім <g/> , провінційним <g/> .
doc#102 між нами тоді відбулось <g/> . </p><p> У Києві 1990 року О. Гончар зустрів мене <g/> , як то кажуть <g/> , « <g/> з розпростертими об’ятіями <g/> » <g/> , дуже підкреслював своє люб'язне ставлення до мене
doc#103 вони не однодумці до кінця <g/> . </p><p> — Що ж до жіночої половини в спогадах <g/> , то у мене склалося враження <g/> , що Ваша думка в оцінюванні її вартісности найчастіше була «