Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 Позначилося тут <g/> , очевидно <g/> , не тільки те <g/> , що він був дуже енергійним <g/> , а і те <g/> , що він був єдиним у комісії <g/> , хто мав досконалу закінчену освіту й кваліфікацію з слов'янської філології і систематично працював на цьому полі <g/> . </p>
doc#10 Його праця “ <g/> Описание говора с. Патют Козелецкого уезда Чериговской губернии <g/> ” <g/> , ухвалена до друку 1916 р. в “ <g/> Сборник Отделения русского языка и словесности <g/> ” Російської Академії Наук <g/> , так і не побачила світу через те <g/> , що революційні події загальмували видання <g/> .
doc#10 Заслугою Ганцова є те <g/> , що він простежив <g/> , як конкретно за останнє сторіччя йде відступ північних говірок перед південними ( <g/> 16 <g/> , 275—279 <g/> ) у вимові дифтонгів з о <g/> , е <g/> , ѣ і рефлексів ȩ. Нарешті <g/> , Ганцов остаточно довів первісну належність карпатських говірок до південно-західньої групи <g/> , хоч вони й зберігають тепер багато українських архаїчних рис <g/> , а почасти розвинули деякі нові риси ( <g/> див <g/> .
doc#10 Ганцов пише <g/> , що їм “ <g/> можна закидати хибність їх методу <g/> , через те вони й не довели своєї думки <g/> , але не довести чогось не значить довести протилежне <g/> ” ( <g/> 6 <g/> , 256 <g/> ) <g/> .
doc#10 27 <g/> ) в усіх своїх провідних спостереженнях потвердили те <g/> , що Ганцов установив за даними діалектології <g/> .
doc#10 <p> Головною хибою системи історичної діалектології Ганцова одначе лишилося те <g/> , що він не наважився послідовно застосувати ним відкритий факт двокореневости української мови <g/> , тримаючися тези про те <g/> , ніби розвиток головних фонетичних процесів мусів іти однозгідно в усіх українських говірках <g/> .
doc#10 праця <g/> , 152 <g/> ) ця “ <g/> схема Ганцова чисто проблематична <g/> ” <g/> , але він же спостеріг і те <g/> , що ця штучна схема “ <g/> на решті висновків не позначається <g/> ” <g/> , і це дало йому змогу схарактеризувати праці Ганцова з історичної діалектології як “ <g/> блестящее применение исторических принципов <g/> ” ( <g/> 155 <g/> ) <g/> .
doc#10 Одна трактує про те <g/> , як відбувається перетворення на монофтонги північноукраїнських “ <g/> дифтонгів <g/> ” <g/> , друга — про те <g/> , як постає дисимілятивне акання-якання <g/> .
doc#10 Чи треба говорити про те <g/> , що вони мали не чисто академічний характер <g/> , а надто для автора <g/> , що вже мав у своїй біографії арешт за “ <g/> Петлюровщину <g/> ” в 1921 р.33 <g/> ) <g/> .
doc#15 Історія цього відкриття і дальшого вивчення називних речень досить цікава і повчальна <g/> ; вона заслуговує на те <g/> , щоб на ній спинитися <g/> , тим більше <g/> , що ця історія покаже і причини певної однобічности <g/> , яка створилася в вивченні називних речень <g/> , і підведе нас до мети даної роботи <g/> . </p>
doc#15 Вимагало цього і те <g/> , що досі називні речення розглядалися переважно як неповні - отже <g/> , обґрунтування їх права на існування як окремої категорії залежало начебто від того <g/> , чи вдасться Шахматову висунути чіткі кордони <g/> , що не давали б їм знову злитися з неповними або й повністю влитися в неповні <g/> . </p>
doc#15 Бо вказівний тип називних речень <g/> , міг привести до сучасних вказівних речень <g/> , до вживання називного відмінка в заголовках <g/> , вивісках і т. п„ але ледве чи можна виводити з нього те <g/> , що ми в даній роботі умовилися називати називними реченнями ( <g/> номінативні екзистенціяльні речення за Пєшковським <g/> , суґестиви уявлень за Марті <g/> ) - хіба може за дуже і дуже нечисленними винятками <g/> . </p>
doc#15 ] </p><p> ( <g/> Т. Шевченко <g/> , « <g/> Титарівна <g/> » <g/> ) </p><p> 3. </p><p> І біль і горе те <g/> , що піснями плило <g/> , </p><p> І те <g/> , що в мовчанці душа несла <g/> , </p><p> Зеніту свого все ж таки не досягло <g/> . </p>
doc#15 В своєрідно сконцентрованому вигляді тут виявляється та двоелементність <g/> , яка властива реченню <g/> , яка примусила Шахматова передбачити те <g/> , що називний відмінок імени в таких випадках сполучає в собі елементи значення підмета й елементи значення присудка <g/> . </p>
doc#16 <p> Наслідком цього було те <g/> , що ідеологія руху <g/> , його свідомість круто розійшлася з його підсвідомістю <g/> .
doc#16 Він не хоче сприйняти її як цілість <g/> , а викришує те <g/> , що йому відповідає <g/> .
doc#16 Це все речі абеткові <g/> , ніхто їх не думає заперечувати <g/> , і спір іде не про те <g/> , чи є в суспільстві те <g/> , що Донцов називає « <g/> елітою <g/> » або « <g/> провідною верствою <g/> » <g/> , а про те <g/> , чи мусить вона бути цілковито чужою решті народу <g/> , чи мусить між нею й рештою народу бути вирита безодня <g/> .
doc#16 Лишається відповісти на питання про те <g/> , які історичні причини цей світогляд породили <g/> .
doc#16 <p> 1 Не казатиму вже про те <g/> , що позбавлене руху живої думки <g/> , змертвіле в своїй накрохмаленості вісниківство перетворюється <g/> , за влучним висловом М. Барзена <g/> , на постійне « <g/> парадування <g/> » <g/> , на « <g/> Fassadenkunst <g/> » <g/> .
doc#19 Ганьба шляхетсько-польської і деспотично- московської державности <g/> , докори на обидва боки за історичні кривди і протести проти польської і московської зажерливости на духову самостайність українського народу <g/> , все те зробило цей твір зовсім недогодним до друку як по сей <g/> , так і но той бік кордону і через те знеохотило до належитої виправки віршу <g/> » <g/> .