Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#4 <p> Гаразд <g/> , але якийсь чортик підсуває до неї все таки а little twist <g/> , який стає неуникненним <g/> , як тільки пробуємо точніше визначити координати цього стилю <g/> .
doc#5 <p> Значить <g/> , мав таки рацію Славенко <g/> ?
doc#5 Але з погляду європейської літератури це все таки епігонство <g/> .
doc#5 Усе таки імена Кіркеґора й Кайзерлінґа не даремно з'являються на сторінках « <g/> Невеличкої драми <g/> » <g/> .
doc#5 Твір Підмогильного – невеличка <g/> , ніким не помічена <g/> , але все таки ланка в світовому літературному процесі <g/> . </p>
doc#6 <p> Малим свідченням про одержимість Курилика малярством хай буде згадка про своєрідну виставку <g/> , що відбулася в галерії Аврома Айсікса в Торонто 1980 року <g/> , три роки після смерти Курилика <g/> , двадцять — після першої виставки його творів у тій таки галерії <g/> , яка репрезентувала мистця всі ці роки <g/> .
doc#6 Дальші й більші успіхи — виставки <g/> , продаж картин <g/> , видання книжок <g/> , що поєднували його текст з його ж таки ілюстраціями <g/> , упорядкованими в серіях <g/> , ілюстрування книжок ( <g/> приміром <g/> , Франкового “ <g/> Лиса Микити <g/> ” <g/> ) <g/> , видання його автобіографії <g/> , напевно <g/> , дали йому інші можливості піднести рівень життя й стабілізувати його <g/> , але ледве чи воно вийшло поза рамці того <g/> , що в Америці зветься “ <g/> середньою клясою <g/> ” <g/> , а вже напевне вони не змінили його життєвого стилю мистецької одержимости <g/> . </p>
doc#6 А все таки тематичне обмеження переїзної виставки внеможпивило показ Курилика в еволюції і виключило всю іншу тематику від натюрмортів до його палестинських чи українських творів <g/> . </p>
doc#6 Тоді ж таки <g/> , взоруючися на Бройгелевій картині “ <g/> Дитячі гри <g/> ” з віденського музею <g/> , він творить у Лондоні свої “ <g/> Західноканадські дитячі гри <g/> ” <g/> .
doc#6 Так <g/> , на картині “ <g/> Пізнє літо на Центральному Острові <g/> ” ( <g/> з торонтської серії <g/> ) двоє Куриликових дітей з'являються <g/> , як він сам зазначає <g/> , двічі <g/> , бо тут скомбіновано дві фотографії <g/> : на передньому пляні вони дивляться в глиб картини <g/> , а на задньому пляні вони ж таки дивляться на ту саму сцену вперед <g/> , річ не можлива за законами простолінійного часу й простору <g/> .
doc#6 Винятки з цього є <g/> , але вони таки винятки <g/> .
doc#6 Усе таки спостерігаємо її на цій виставці <g/> , в “ <g/> Замерзлі вікна і хлопець у молитві <g/> ” ( <g/> ч. 3 <g/> ) як прямокутники вікон <g/> , стіни й підлоги <g/> ; в “ <g/> Доїння корів <g/> ” площина <g/> , побутово вмотивована як двері в протиставленні до стіни <g/> , винесена в центр картини ( <g/> ч. 6 <g/> ) <g/> .
doc#6 В останньому році свого життя він таки узявся за цю техніку <g/> .
doc#7 Все таки подаю цих кілька назв з французької поезії <g/> , розраховуючи на такого читача <g/> , якого тема зацікавить і який не полінується заглянути в чужі збірки поезій <g/> .
doc#7 Суть їх полягає в тому <g/> , що <g/> , систематично порушуючи синтаксичну й фразеологічну інерцію мови <g/> , поет повинен увесь час спиратися на можливості <g/> , закладені в самій таки мові <g/> , використовувати те <g/> , що в мові може бути <g/> , не накидаючи мові нічого їй чужого <g/> .
doc#8 Він пише про це дуже обережно <g/> , своїй статті він дає назву <g/> , що може відштовхнути кожного політика <g/> , — він називає її « <g/> Проблема Ґотфріда Келлера <g/> » <g/> , саме слово держава він зашифровує словом « <g/> політика <g/> » <g/> , — але він таки ставить цю проблему <g/> .
doc#8 Потім вдумуєшся — і бачиш <g/> , що в ньому є велика частка правди <g/> : радянське літературознавство в особах Річицького <g/> , Шабльовсько- го тощо справді багато в чому тільки пристосовує до нових політичних вимог традиційний іконописний образ Шевченка <g/> , створений у писаннях наших таки народницьких істориків літератури <g/> .
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 Отож таки й здається <g/> , що уважне єднання лівобережного гомону з правобережним було б найкориснішим при знаходах та упорядкуванню нашої літературної мови <g/> »2. </p><p> Не можна виразніше висловити гадки про синтетичність говіркової основи української літературної мови <g/> .