Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 Антимасовий за задумом <g/> , він у дусі доби став справді масовим серед інтелектуалів <g/> .
doc#6 Це може бути алюзією до безмірности врожаю прерійного збіжжя <g/> ; і це напевне збільшує враження відстані між возом і далекою <g/> , на задньому пляні справді такою маленькою машиною ( <g/> часта в Курилика композиція <g/> ) <g/> , як також і відчуття безмірности природи супроти малости людини <g/> .
doc#6 Курилик справді йшов до фрески <g/> .
doc#6 Чи справді так <g/> ?
doc#6 не випадало б мені зізнатися <g/> , але мені справді майже до серця цей рисунок жінки <g/> .
doc#7 Ці слова справді в парадоксальній формі <g/> , але схоплюють посутню рису сучасної поезії Франції <g/> , Англії <g/> , Америки в її вищих проявах <g/> .
doc#7 Одначе за всіма ознаками цей стиль справді відповідає натурі автора <g/> .
doc#8 Потім вдумуєшся — і бачиш <g/> , що в ньому є велика частка правди <g/> : радянське літературознавство в особах Річицького <g/> , Шабльовсько- го тощо справді багато в чому тільки пристосовує до нових політичних вимог традиційний іконописний образ Шевченка <g/> , створений у писаннях наших таки народницьких істориків літератури <g/> .
doc#9 Це безперечна неточність <g/> , але вона не здається надто загрозливою <g/> , по-перше <g/> , тому <g/> , що історично справді чимало подільських впливів на літературну мову йшло не безпосередньо з суміжного з Київщиною Поділля <g/> , а через посередництво Львова <g/> ; по-друге <g/> , тому <g/> , що Волинь <g/> , хоч і має дуже багато відмінного від Галичини <g/> , все-таки має більше спільного з нею <g/> , ніж розташовані далі на схід або на північ українські землі <g/> .
doc#9 І це <g/> , власне <g/> , єдино певно у цьому свідченні <g/> , бо в нас нема серйозних підстав думати <g/> , що ця розмова справді була і що Шевченко справді вирішив послухати поради Лукашевича <g/> .
doc#9 І це <g/> , власне <g/> , єдино певно у цьому свідченні <g/> , бо в нас нема серйозних підстав думати <g/> , що ця розмова справді була і що Шевченко справді вирішив послухати поради Лукашевича <g/> .
doc#9 Та й взагалі від цих заяв один крок до принципового проголошення мішаного ( <g/> щодо українських говірок <g/> ) характеру основи української літературної мови — і Олена Пчілка робить цей крок <g/> , вимагаючи крутого розширення бази літературної мови <g/> : </p><p> « <g/> Між іншими непевностями в моїх спробунках знайдуть <g/> , може <g/> , діялектну мішанину <g/> : справді ж бо уживаю разом з лівобережним складом різні чисто правобережні форми ( <g/> лаписька <g/> , ручиська <g/> , назвисько або такі слова <g/> , як відомий <g/> , переконатись тощо <g/> ) <g/> .
doc#9 Можна думати <g/> , що теоретичні постуляти М. Старицького і справді мусіли б збігатися з цими міркуваннями Люби <g/> , — так само <g/> , як наважуємося ототожнити їх бодай у головному з поглядами самої Олени Пчілки <g/> .
doc#9 Вона пише не так про новотвори <g/> , як про мовне простування письменника на захід <g/> , віддавання переваги правобережному лексікону перед лівобережним <g/> , любовне плекання волинських та подільських словечок <g/> »2. </p><p> І справді <g/> , П. Филипович вказує <g/> , що такі слова <g/> , як гордота <g/> , лихослів'є <g/> , недійність М. Старицький узяв із словника Є. Желехівського3. </p><p> Але з такими твердженнями слід бути обережними і ґрунтовніше перевірити їх на матеріялі всієї поетичної мови М. Старицького <g/> .
doc#9 <p> Коли ми з цього погляду придивимося до поетичної спадщини М. Старицького4 <g/> , то побачимо насамперед <g/> , що певну частину слів <g/> , що сприймалися в його поезіях як нові <g/> , справді можна вважати за його індивідуальні новотвори — принаймні ми знаходимо їх у приступних нам джерелах <g/> .
doc#9 <p> Але ще далеко більше серед « <g/> неологізмів <g/> » М. Старицького слів <g/> , що справді не витворені ним самим <g/> , а взяті з заходу <g/> : з Волині <g/> , Галичини <g/> , частково навіть з польської мови <g/> .
doc#9 В листі до Н. Кобринської з 26.02.1898 р. він писав <g/> : « <g/> Слово розвиток давно вжив д. Франко в передньому слові до свого перекладу " <g/> Фавста <g/> " і потрапив добре <g/> »3. Для нас тут не має значення <g/> , чи справді слово розвиток — індивідуальний витвір І. Франка <g/> .
doc#9 Мова нашої газети для них зовсім чужа <g/> , нею обурюються й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків це був історично доконечний етап піднесення мови від хутора до масштабів справді всеукраїнської літературної мови — і тільки люди <g/> , далекі від практичної роботи <g/> , обмежені хуторянським животінням <g/> , могли журитися в цей час за втраченою нібито « <g/> полтавсько-київською чистотою <g/> » української літературної мови <g/> .
doc#9 Характеристична з цього погляду згадка про мову С. Петлюри <g/> , яку знаходимо в І. Нечуя-Левицького <g/> : « <g/> Я ж часто зустрічаюсь з студентами <g/> , і вони усі говорять народною українською мовою <g/> , тільки один студент С. Петлюра і справді балакав зі мною так <g/> , що я спитав його <g/> , чи не з Галичини він <g/> »4. На цій же позиції були і тогочасні передові письменники — передусім Леся Українка і М. Коцюбинський <g/> .
doc#9 З таким наголосом воно і справді вживалося ще в другій половині XIX ст <g/> .