Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Усміх <g/> » <g/> ) </p><p> ДВА </p><p> Наталя Лівицька-Холодна в « <g/> нових <g/> » поезіях майже завжди пише про себе <g/> .
doc#4 Але про себе в зустрічах з усім довкіллям і в реакції на це довкілля <g/> .
doc#4 Є світи за морями <g/> , є гуси <g/> , що не дають себе приборкати <g/> , що зберігають свою дикість <g/> . </p>
doc#4 <p> Істотна різниця між романом і « <g/> щоденником <g/> » — та <g/> , що в романі автора може не бути <g/> , — не бути як літературного образу <g/> , в щоденнику він неодмінно присутній <g/> , і одна з читацьких насолод саме в тому <g/> , щоб цей образ камінчик по камінчику складати <g/> , відтворювати й приміряти до себе <g/> : чи він <g/> , автор <g/> , — такий <g/> , як я <g/> ?
doc#4 Своєрідніший перехід від себе до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація я в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому вияві — і часом гостро й гірко іронічному — </p><p> А на даху <g/> , де в тиші на дротах білизна сохне <g/> , вогка і рум'яна <g/> , хтось емігрантську тугу розгорта <g/> , мов сторінки бульварного роману <g/> .
doc#4 <p> Поетка може й зовсім зневтралізувати себе <g/> , усунути себе з вірша не тільки як займенник або іменник <g/> , а взагалі як учасника <g/> .
doc#4 <p> Поетка може й зовсім зневтралізувати себе <g/> , усунути себе з вірша не тільки як займенник або іменник <g/> , а взагалі як учасника <g/> .
doc#4 Звичайно <g/> , кожний читач помітить <g/> , що певні враження <g/> , теми <g/> , мотиви й настрої повторюються <g/> , але вони повторюються нереґульовано <g/> , вільним плином <g/> , сказати б <g/> , самі з себе й заради себе <g/> .
doc#4 Звичайно <g/> , кожний читач помітить <g/> , що певні враження <g/> , теми <g/> , мотиви й настрої повторюються <g/> , але вони повторюються нереґульовано <g/> , вільним плином <g/> , сказати б <g/> , самі з себе й заради себе <g/> .
doc#4 <p> Почнім з комплексу гармонійности світу й гармонійности розчинення особи <g/> , себе <g/> , в гармонії світу <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Розмова з Богом <g/> » <g/> ) </p><p> У прочутті рокованости поетка звертається до самої себе — </p><p> Вже ж не діждешся нікого </p><p> і не скажеш <g/> , як страшно жить <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Тривога <g/> » <g/> ) </p><p> страшно жить <g/> !
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Осінь <g/> » <g/> ) </p><p> Але в 65 років вона вже бачить себе « <g/> на стернях життя <g/> » <g/> , коли все живе вже зникло з піль <g/> , у поезії <g/> , що має характеристичну назву « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> .
doc#4 Та все таки поріг <g/> , що його треба переступити — страшний <g/> , і поетка уявляє його не як трі- юмф <g/> , а себе не пишною нареченою Господньою <g/> , а « <g/> закуреною <g/> , босою <g/> …
doc#5 Ми знаємо тепер <g/> , чому ніхто не заперечував Славенкові <g/> : бо автор дав йому змогу безперешкодно заперечити самого себе <g/> .
doc#5 Раціональне проти іраціонального найкраще <g/> , на думку автора <g/> , виявить себе не в ситуації <g/> , скажімо <g/> , Льова проти Славенка <g/> , а в ситуації Славенко проти Славенка <g/> .
doc#6 Працівниця галерії оповідала мені <g/> , що Курилик був несамовито жадібний у спостеріганні й відтворенні всього <g/> , що він бачив навколо себе <g/> .
doc#6 Не критики вели тут масового глядача <g/> , а масовий глядач справляв несвідомо для себе самого тиск на знавців <g/> .
doc#6 Книга кінчається тим <g/> , як Курилик відкрив для себе Бога й Церкву і осягнув щастя <g/> .
doc#6 Саме з накладення одне на одне цих двох психологій <g/> , цих двох світів виросла його особиста трагедія <g/> , яку він ховав сам від себе в релігійній екстазі й проповідництві і з якої постав його світогляд і своєрідність його мистецтва й навіть його особи <g/> . </p>
doc#6 — ентузіаст кінофільмів <g/> ” <g/> , — характеризує себе мистець <g/> .