Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#4 <p> Рубчак дуже влучно помітив <g/> , що короткі поезії Наталі Лівицької-Холодної попри всю їх підкреслену уривчастість <g/> , їхню підкреслену шкіцовість нібито тільки вражень свого роду імпресіонізм <g/> , і то імпресіонізм навіть не картин <g/> , а тільки акварель <g/> , підготовчих до картин <g/> , що ніколи не були і не будуть написані <g/> , — попри все це вони становлять дуже своєрідну цілість <g/> , так що « <g/> цю книгу на певному рівні справді можна читати як роман <g/> » <g/> .
doc#4 Чи він мав свого редактора <g/> , а чи це вибір самої поетки <g/> ?
doc#4 Европейські малярі типово завжди намагалися заповнити кожний сантиметр площини свого образу <g/> , японські не боялися лишати великі простори поверхні білими або золотими <g/> , не боячися обмежитися на одній квітці або гілці серед порожняви <g/> , </p><p> лишаючи глядачеві робити взагальнення від даного часткового <g/> .
doc#4 Вона вміє піднести собаку свого дитинства Гаршнепа й кота своєї старости <g/> , не названого в віршах <g/> , — у значущі символи <g/> , та все таки не висуває жадних претенсій ні на універсальність <g/> , ні на епічність <g/> . </p>
doc#4 Для тих <g/> , хто забув свого Овідія або ніколи не дійшов до нього <g/> , пригадаймо <g/> : фрігійське подружжя з цими іменами жило в погідному коханні <g/> , вірності й гармонії до старечого віку <g/> , і світ їм був такий же приязний <g/> , як їхня хата <g/> .
doc#4 Так постає образ вимінности смерти своєї й свого коханого в поезії « <g/> Над твоєю труною не плакатиму <g/> » <g/> , вже тут згадуваний <g/> , так смерть іншого в поезії « <g/> По кому дзвонять <g/> ?
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#5 Іноді інші персонажі починають міркувати вголос і собі <g/> , і так само в формі свого роду монологу <g/> .
doc#5 <p> Щоб підкреслити нормальність цього забурення білка <g/> , що його люди звуть коханням <g/> , автор змушує саму Марту шукати ориґінального завершення свого кохання ще тоді <g/> , коли їй здавалося <g/> , що Славенко її кохав <g/> .
doc#5 Нарешті вона знаходить те <g/> , що їй видається першим <g/> , небувалим розв'язанням <g/> : добровільно зректися свого щастя <g/> , коли воно в повному розквіті <g/> , самохіть розпрощатися з милим <g/> .
doc#5 Подруге <g/> , що ще гірше <g/> , вона довідується <g/> , що коли вона дійшла свого рішення про добровільну розлуку <g/> , Славенко <g/> , її Юрчик <g/> , уже думав тільки про те <g/> , як її покинути <g/> , отже <g/> , « <g/> знелюблення однієї сторони <g/> » вже наступило <g/> . </p>
doc#5 Бо він говорить про обмеженість розуму і про відсутність прогресу і протиставить цим модним релігіям гіркоту свого агностицизму <g/> . </p>
doc#6 З такою наївністю сприймає ілюстрації дитячих книжок дитина <g/> , а чи є для дорослої людини більша приємність <g/> , як повернутися на кілька хвилин до свого дитинства <g/> , з його безпосередністю вражень <g/> ? </p>
doc#6 Курилик радо покликався на Бройгеля як на свій авторитет і свого вчителя через провалля чотирьох сторіч <g/> .
doc#6 Кажучи про спогади зі свого дитинства <g/> , він пише <g/> : “ <g/> Багато з цих образів стали символами в моїх ближчих до сюрреалізму творах <g/> ” ( <g/> 66 <g/> ) <g/> .
doc#6 Приміром <g/> , до свого портрета Казимира Ґзовського ( <g/> “ <g/> Утікач-аристократ <g/> ” <g/> , у польській серії <g/> ) він додає <g/> , що квітуче дерево на передньому пляні означає плідне й радісне життя Ґзовського в Канаді <g/> , друге дерево <g/> , засохле й зламане <g/> , — розрив з його життям у Польщі <g/> , розташування алей у парку натякає на схрещення ліній в англійському прапорі <g/> , що був тоді й канадським <g/> , поїзд на задньому пляні — участь Ґзовського в розбудові канадських залізниць тощо <g/> .
doc#6 В останні роки свого життя Курилик і справді опинився в центрі комерційних зацікавлень <g/> , що творили сенсацію навколо видань його серійних книжок для дітей і для дорослих <g/> .
doc#6 Тільки особисто це було для нього кривавою виразкою на душі <g/> , бо він не народився в цьому світі <g/> , а приніс із свого дитинства те <g/> , що пізніше він назве “ <g/> бездушною приземністю [ <g/> insensitive earthiness <g/> ] української громади <g/> , в якій я виріс <g/> ” ( <g/> 43 <g/> ) <g/> .
doc#6 ” Тут і в багатьох інших своїх творах Курилик виразно стверджує позамалярський <g/> , оповідний <g/> , квазі-фотографічний характер свого мистецтва <g/> .