Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 З ким вона лишається сама <g/> , здатний бути сам <g/> .
doc#6 Він не приховує <g/> , що багато картин він малював з фотографій <g/> , які попередньо сам робивi <g/> , рідше — інші <g/> .
doc#6 Так <g/> , на картині “ <g/> Пізнє літо на Центральному Острові <g/> ” ( <g/> з торонтської серії <g/> ) двоє Куриликових дітей з'являються <g/> , як він сам зазначає <g/> , двічі <g/> , бо тут скомбіновано дві фотографії <g/> : на передньому пляні вони дивляться в глиб картини <g/> , а на задньому пляні вони ж таки дивляться на ту саму сцену вперед <g/> , річ не можлива за законами простолінійного часу й простору <g/> .
doc#6 Тому <g/> , зокрема <g/> , Курилик <g/> , стало виставляючися в галерії Айсікса в Торонто <g/> , що була осередком абстрактного малярства <g/> , ніколи не пішов до абстракцій сам <g/> , хоч з філософського погляду абстракція так само може вести до сутности <g/> , як і фігуративне відтворення світу <g/> . </p>
doc#6 У його автобіографії Хтось був з ним і в ньому <g/> , але в дійсності Він був радше коло нього <g/> , і сам Курилик у слові не завжди був тим <g/> , чим він був у дійсності <g/> .
doc#6 Тут зроблено спробу індивідуалізувати обличчя апостолів <g/> , також Пілата <g/> , і <g/> , звичайно <g/> , Христа <g/> , про що <g/> , зрештою <g/> , сам мистець пише <g/> .
doc#6 Саме з накладення одне на одне цих двох психологій <g/> , цих двох світів виросла його особиста трагедія <g/> , яку він ховав сам від себе в релігійній екстазі й проповідництві і з якої постав його світогляд і своєрідність його мистецтва й навіть його особи <g/> . </p>
doc#6 До самих “ <g/> Страстей Христових <g/> ” <g/> , як він сам каже <g/> , він виконав коло 800 рисунків <g/> .
doc#6 ) <g/> , була його порятунком або такою він сам хотів її бачити <g/> .
doc#6 <p> iv Характеристичний тут уже сам вибір теми <g/> .
doc#9 А пізніші роки позначені впливами Шевченка <g/> , і його генієві коряться тоді всі1. </p><p> Правда <g/> , сам Шевченко охоче приймав у свою поетичну мову критично пересіяні елементи — і лексичні <g/> , і фонетично-морфологічні — різних українських діялектів <g/> .
doc#9 <p> З абстрактної лексики <g/> : </p><p> « <g/> Одягнись у сяєво й перепих <g/> » ( <g/> І <g/> , 391 <g/> ) <g/> ; « <g/> Право зверхности сам Вельзевул їм пише <g/> » ( <g/> II <g/> , 45 <g/> ) <g/> ; « <g/> Нехтував страшну свою потугу <g/> » ( <g/> II <g/> , 57 <g/> ; Грін <g/> .
doc#9 <p> Тільки в дуже небагатьох випадках можна висунути припущення <g/> , що П. Куліш те чи те слово міг сам безпосередньо позичити з галицьких говірок <g/> , зокрема гірських <g/> , хоча безперечно <g/> , що при ближчому знайомстві з ними він знайшов би там багатющий матеріал <g/> , відповідний до його програми архаїзації мови <g/> .
doc#9 Практично І. Франко в цій статті цілком знімав з порядку денного змагання до єдности літературної мови і відкривав і сам дорогу хуторянським тенденціям <g/> , з тією тільки різницею <g/> , що Б. Грінченко проголошував монополію одного хутора <g/> , а І. Франко визнавав усі хутори за принципово рівновартісні й гідні права на самостійний розвиток за своїми внутрішніми законами <g/> .
doc#9 І <g/> , видно <g/> , він сам визнавав це <g/> , бо <g/> , почавши статтю романтичними піднесеннями мови кожної української спільности <g/> , хай навіть найменшої <g/> , він кінчає її ( <g/> поза закликом боротися з пуризмом <g/> ) словами <g/> , що знецінюють мову і приділяють їй цілком другорядне значення <g/> : « <g/> Мова <g/> , хоч і який коштовний скарб <g/> , не є все-таки найвищим скарбом <g/> …
doc#9 Малий успіх першої в Києві щоденної української газети « <g/> Громадська думка <g/> » в перший рік її видання ( <g/> 1906 <g/> ) сам видавець пояснює передусім тим <g/> , що « <g/> публіка <g/> , як інтелігентна <g/> , так і не інтелігентна не звикла зовсім до української газетної мови <g/> …
doc#9 сам І. Нечуй-Левицький <g/> .
doc#9 — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , складених добре і вдатно <g/> , як-от <g/> : переважно <g/> , здійснити <g/> , вражіння <g/> , переважувати <g/> , зміст <g/> , вплив <g/> , пересвідчитись <g/> , неможливий і т. д. <g/> , котрі й я вживаю в писанні <g/> »1. А що таких слів було далеко більше <g/> , про це свідчить не тільки красномовне — « <g/> і т. д.» <g/> , а й те <g/> , що в цьому списку бракує <g/> , наприклад <g/> , слова розвиток <g/> , що його <g/> , як ми бачили з листа І. Нечуя-Левицького з 27.02.1898 р. <g/> , він сам уважав теж за галицьке і вдало утворене <g/> . </p>
doc#9 відмінком об'єкта ( <g/> « <g/> Тоді мене дуже боліло <g/> » — « <g/> Прощання <g/> » <g/> , XI <g/> , 169 <g/> ; це явище спільне для Галичини і Волині <g/> ) <g/> ; красти з давальним відмінком особи ( <g/> « <g/> Краде людям сонечко веселе <g/> » — « <g/> Дим <g/> » <g/> , II <g/> , 112 <g/> ; Волинь <g/> , здається <g/> , має красти з прийменником у з родовим відмінком <g/> ) <g/> ; узброїтися з прийменником у зі знахідним відмінком ( <g/> « <g/> Я узброєна в свою ненависть <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 124 <g/> ) <g/> ; дозволити з підрядним реченням зі сполучником щоб ( <g/> « <g/> Дозвольте <g/> , щоб я сам поклав сі перли <g/> » — « <g/> Кам <g/> .
doc#9 Це ставлення може найкраще висловив сам М. Коцюбинський у листі до В. Гнатюка з 10.11.1899 р. з приводу оповідань С. Ковальова <g/> : « <g/> Поминаючи вже те <g/> , що самі оповідання написані не дуже вдатно <g/> , мова їх вражає занадто льокальним характером і навіть мене <g/> , який вважає галицьку мову рідною <g/> , годі часом зрозуміти те <g/> , що пише в тих оповіданнях д. Ковальов <g/> »1. </p><p> Про великі симпатії М. Коцюбинського до галицьких мовних особливостей розповідають і мемуаристи <g/> .