Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 І навіть не лише те <g/> , що « <g/> старі <g/> » були видані двома збірками 1934 і 1937 років <g/> , а пізніші — досі ні <g/> .
doc#4 Під « <g/> новими <g/> » поезіями ретельно поставлені дати років <g/> , чого нема під « <g/> старими <g/> » <g/> .
doc#4 І <g/> , нарешті <g/> , контраст двох груп поезій викриває також і факт <g/> , назовні не підкреслений <g/> , що між двома групами творів пролягає сім років мовчання <g/> , 1937—1944 ( <g/> який повториться <g/> , цей мертвий час <g/> , у інші сім чи вісім років <g/> , 1956— 1963 <g/> ) <g/> .
doc#4 І <g/> , нарешті <g/> , контраст двох груп поезій викриває також і факт <g/> , назовні не підкреслений <g/> , що між двома групами творів пролягає сім років мовчання <g/> , 1937—1944 ( <g/> який повториться <g/> , цей мертвий час <g/> , у інші сім чи вісім років <g/> , 1956— 1963 <g/> ) <g/> .
doc#4 Така вона була в восьмому десятку його років у Івана Нечуя-Левицького <g/> , збайдужіла й охололо-закукурічена <g/> .
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 <p> А ось інша поезія <g/> , на чотирнадцять років старша ( <g/> 1952 <g/> ) <g/> : </p><p> На печі шкварчить у ринці масло <g/> , </p><p> стіл неприбраний <g/> , бите скло <g/> …
doc#4 Тому й багато <g/> , здавалося б <g/> , суто інтимних поезій збірки якоюсь мірою психологічно пов'язані з образом України <g/> , точніше <g/> , з уявленням України людиною <g/> , що покинула свою землю в неповних вісімнадцять років і не поверталася туди протягом шістдесяти шістьох довгих літ <g/> .
doc#4 <p> Це все — дитинство <g/> , а з років підліткування бачимо іншу групу образів <g/> , хоч далеко менше репрезентовану в збірці <g/> .
doc#4 У свої сорок років вона усвідомлює <g/> : </p><p> Я чекаю на смерть без ляку <g/> , </p><p> тільки знаю <g/> : не досить ще <g/> , </p><p> не тепер складу подяку </p><p> за життя <g/> … </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Осінь <g/> » <g/> ) </p><p> Але в 65 років вона вже бачить себе « <g/> на стернях життя <g/> » <g/> , коли все живе вже зникло з піль <g/> , у поезії <g/> , що має характеристичну назву « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> .
doc#4 За ті понад сорок років <g/> , коли Наталя Лівицька-Холодна писала свої « <g/> нові <g/> » вірші <g/> , ні вона <g/> , ні вірші не були незмінні <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#5 <p> </doc> </p><p> « <g/> Невеличка драма <g/> » <g/> , другий і останній роман Валеріяна Підмогильного <g/> , побачив світ у формі книжки тепер <g/> , через 27 років після публікації в київському « <g/> Житті й революції <g/> » <g/> , в 1930 році <g/> .
doc#5 Авторові було б тепер 56 років <g/> , коли писано роман <g/> , йому було 28. Хто читає романи з продовженнями в журналах <g/> ?
doc#5 Він змінився за ті небагато років <g/> , що відокремили його від « <g/> Міста <g/> » <g/> .
doc#5 У свої двадцять вісім років він постарівся й зневірився <g/> .
doc#5 Його місце серед інтелектуально-іронічних романів кінця 20-х років <g/> , якими українська література зустріла добу технізації з її політичним вступом – терором 30-х років <g/> .
doc#5 Його місце серед інтелектуально-іронічних романів кінця 20-х років <g/> , якими українська література зустріла добу технізації з її політичним вступом – терором 30-х років <g/> .