Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#12 <p> Прикладку — власне ім'я беремо в коми тільки тоді <g/> , коли при ній повторюється прийменник або коли вона має спеціяльно уточнювальне значення <g/> , напр <g/> .
doc#14 Поезія часто пророцтво й передбачення <g/> , але при одній конечній умові <g/> : що поет не претендує бути пророком <g/> .
doc#15 Я не говорю при цьому про уламки речень <g/> , що легко </p><p> доповнюються з зв'язку мови <g/> , я маю на увазі справжні речення <g/> , якими ми висловлюємо наші мислі <g/> .
doc#15 <p> Я. Лось у своїй синтаксі розглядає називний відмінок <g/> , що стоїть поза реченням і дублюється далі займенником ( <g/> за Пєшковським - називний відмінок уявлення <g/> ) <g/> , при чому вважає <g/> , що " <g/> такі вирази є <g/> , власне <g/> , поєднанням окличних називних відмінків з власне реченнями в стосунку сурядности [ <g/> współrzędności <g/> ] " <g/> . </p>
doc#15 У роботі Травнічка справді зібрано дуже багатий і цікавий матеріял про переродження іменних речень у дієслівні <g/> , або про їх виродження в частини дієслівних речень ( <g/> хоч велика частина цього була вже показана українськими мовознавцями - Потебнею і особливо Поповим <g/> , - про них Травнічек ніде не згадує <g/> ) <g/> ; але забувається при цьому <g/> , що поруч з цією лінією історичного розвитку могла існувати й інша <g/> .
doc#15 <p> Підсумовуючи цей короткий огляд <g/> , констатуємо <g/> , що західньоевропейські синтаксисти <g/> , як правило <g/> , або зовсім не знають називних речень <g/> , або <g/> , наводячи приклади їх в ілюстративному матеріялі <g/> , не відрізняють їх від неповних речень ( <g/> або при іншій термінології - еквівалентів речень <g/> , сповіщень і т. д. <g/> ) найрізноманітнішої граматичної будови <g/> .
doc#15 Ми вже бачили <g/> , що називні речення при їх розгляді намагалися за всяку ціну формально відмежувати від неповних речень <g/> , - і це було <g/> , очевидно <g/> , логічно й історично неминуче при теоретичному виділенні цієї категорії з загальної аморфної купи неповних речень <g/> , при її ( <g/> категорії <g/> ) усвідомленні як принципіяльно окремої <g/> .
doc#15 Тим часом саме проміжні випадки <g/> , випадки <g/> , що вагаються між неповними і називними реченнями <g/> , можуть особливо допомогти при характеристиці називних речень <g/> . </p>
doc#15 Очевидно <g/> , називні речення генетично якоюсь мірою зв'язані з неповними <g/> , і зв'язок цей існує не лише історично <g/> , а при сприятливих умовах відчувається і безпосередньо <g/> , практично <g/> .
doc#15 Так речення ідіть швидко при розпаді- дисльокації переформовується <g/> , каже він <g/> , у ідіть <g/> !
doc#15 Найвідчутніший елемент її - і павза між групою підмета і присудка <g/> , бо те підвищення тону і вповільнення темпу <g/> , яке може відрізняти предикативний прикметник від атрибутивного <g/> , і не дуже різке й виразне <g/> , і зовсім не обов'язкове <g/> : воно легко затушковується і сходить нанівець при звичайному в побутовій мові <g/> , не кажучи вже про афективні стани <g/> , способі і темпі розмови <g/> . </p>
doc#15 Так буває <g/> , приміром <g/> , при дуже невеликому розмірі речення <g/> , коли не може встигнути оформитися інтонаційне наростання-піднесення <g/> , що вимагає павзи <g/> ; так може бути і в довших реченнях <g/> , якщо слова з групи підмета і присудка " <g/> переплуталися <g/> " щодо порядку між собою і такі зсуви в порядку слів зробили інтонаційне розмежування цих двох груп неможливим <g/> . </p>
doc#15 <p> Якщо при цьому прикметник такий <g/> , що виявляв більш-менш звичайну ознаку предмета <g/> , що вживається при останньому звичайно або принаймні часто <g/> , то можна з певністю передбачати <g/> , що його предикативність буде відчуватися надмірно слабо і кінець-кінцем він перетвориться на атрибут <g/> , а все речення - на називне <g/> , називне не лише формою <g/> , а і способом світосприймання ( <g/> про це - далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 <p> Відтінки стилістико-семантичного порядку <g/> , які при цьому витворюються <g/> , не великі і тут нас не цікавлять <g/> .
doc#15 Варт відзначити <g/> , що при деяких із цих слів іменникового походження <g/> , а саме <g/> , очевидно <g/> , при тих <g/> , які частіше фігурують у мові як іменники <g/> , можливі не всі дієслівні зв'язки в безособовій формі <g/> , тоді як при прислівниках усі <g/> .
doc#15 Ефект від поєднання загального з загальним <g/> , що витворюється при організації слів у речення <g/> , саме і полягає в віднесенні до конкретного <g/> .
doc#15 Суть їх у тому <g/> , що загальні поняття приписуються за ознакою існування конкретним предметам при чому приписуються так <g/> , що вони <g/> , ці предмети <g/> , існують саме <g/> , як ці загальні поняття <g/> , а не інакше <g/> .
doc#15 - Неизвестно какой <g/> , из Рязани <g/> , гнедые ло- шади <g/> " - при чому фігурують вони <g/> , скільки можна судити з цього прикладу <g/> , саме в своїй усномовній невпорядкованості <g/> . </p>
doc#15 <p> Називні речення <g/> , якого б " <g/> збірного <g/> " походження вони не були <g/> , стали якісно-новою конструкцією і при тому такою потрібною <g/> , що ми вже не можемо уявити нашу мову без них <g/> .
doc#15 Так навіть з уламків речень при потребі мово-мислення витворюють якісно нові конструкції <g/> .