Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 Українські « <g/> заговори <g/> » не відрізняються для нього принципово від мордовських або якутських <g/> , так само <g/> , як для неоклясиків існувала єдина світова культура <g/> , а не якась специфічна українська <g/> . </p>
doc#8 Антоній узяв був на себе образ Франсуа Війона <g/> , — з нього вийшов би Кирило Тур <g/> .
doc#8 Тільки зміни оточення викликали у нього реакцію — антитезою <g/> .
doc#8 Часом находило на нього щось дитяче <g/> .
doc#8 Ці знайомі знали <g/> : з Петровим не завжди можна погодитися <g/> , але він завжди вагітний думками <g/> , хоч ті думки виловити з нього було нелегко при його огиді до всяких пояснень <g/> , до всякої педагогії <g/> , при його відвертанні від тих <g/> , хто не розумів його з півслова або думав інакше <g/> , при його нехоті до сперечань і аргументування <g/> .
doc#8 Але все одно він не міг би повністю виявити себе в нашому суспільстві <g/> , як свого часу не міг зробити цього Куліш <g/> , що про нього Петров писав <g/> : « <g/> Парляментар без парляменту <g/> , лідер без партії <g/> , громадський діяч без трибуни <g/> , журналіст без журналу <g/> , людина великих плянів і великих підприємств без матеріяльної бази <g/> » <g/> . </p>
doc#9 ) </p><p> Відразу я занурився в працю над своєю <g/> , як ми казали <g/> , « <g/> Галичиною <g/> » <g/> , і це були також місяці мого безнастанного спілкування з Василем Івановичем ( <g/> а поза очі ми його звичайно звали ще « <g/> дядя Вася <g/> » <g/> ) <g/> , Кілька разів на тиждень я забігав до нього <g/> , ділився своїми знахідками і відкриттями <g/> , вислуховував його поради <g/> , завжди дорогоцінні <g/> , обговорював свої сумніви <g/> .
doc#9 <p> Далеко складніша і — як це взагалі часто для нього типово — внутрішньо суперечна була позиція П. Куліша <g/> .
doc#9 Це наближення треба поставити в зв'язок з прагненням П. Куліша внести в свою мову елементи архаїзації <g/> , прагненням <g/> , яке робиться в нього дуже виразним після видання « <g/> Досвітків <g/> » <g/> .
doc#9 Дехто з наших дослідників уже ставив це питання і давав на нього позитивну відповідь <g/> .
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 Коли другий аргумент у дискусії не новий <g/> , бо на це вже вказував досить докладно І. Кокорудз <g/> , то перший аргумент <g/> , дарма що дехто посилається на нього і в наші дні <g/> , ледве чи має доказову силу <g/> .
doc#9 Книжка <g/> , видана в Галичині <g/> , була для нього джерелом мовних новацій <g/> .
doc#9 Адже брали в них участь здебільшого передові представники української громадськосте Чиє слово було авторитетним <g/> , до нього прислухалися на Великій Україні і його наслідували <g/> .
doc#9 Це явище теж не втекло від уваги сучасників <g/> , вони відзначили його і — кожний по-своєму — реагували на нього <g/> .
doc#9 Це для нього щось безпричинне <g/> , незрозуміле <g/> , « <g/> чудне діло <g/> » <g/> : « <g/> І чудне діло скоїлося в нас <g/> .
doc#9 як небо од землі <g/> »5. Але оцінка ця випливає — як звичайно в І. Нечуя-Левицького — не з уважної аналізи мови цієї драматичної поеми <g/> , а загального доброго враження <g/> , яке на нього <g/> , очевидно <g/> , ця річ справила <g/> .
doc#9 господар <g/> » <g/> , XI <g/> , 98 <g/> ) <g/> ; приступати — заходити ( <g/> « <g/> Я приступлю до нього <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 127 <g/> ) <g/> ; позосталий ( <g/> « <g/> Блима вогник либонь в якій позосталій хатині <g/> » — « <g/> На руїн <g/> .
doc#9 Але і в нього на першому пляні експериментування <g/> , запровадження до літературної мови свіжого <g/> , подеколи навіть з осугою легкої екзотичности мовного матеріялу <g/> .
doc#9 М. Коцюбинський над своєю мовою працював багато і систематично <g/> , домагаючися того <g/> , щоб вона не була говіркова <g/> , — як це було в багатьох його попередників в українській прозі і як це було в нього самого при його перших літературних дебютах <g/> .