Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> На можливість функціонування називного речення в ролі підрядного вказав був Шахматов <g/> , подавши один приклад ( <g/> " <g/> Я думал <g/> , что пожар <g/> , ей богу <g/> " <g/> , Гоголь <g/> ) <g/> ; у нього ж є приклади вживання називних речень у безсполучниковому складному реченні <g/> , але ніяких висновків ні про міру типовости <g/> , ні про теоретичну суть подібних випадків він не зробив <g/> . </p>
doc#16 Чи подумав Донцов <g/> , наводячи Кленові слова <g/> , що вони стосуються насамперед до нього самого <g/> ? </p>
doc#17 У 1 і 3 дії Малахій перебуває в оточенні <g/> , яке йому сяк чи так рідне й співчутне ( <g/> хуторяни 1 дії <g/> , божевільні – З дії <g/> ) і тікає з нього <g/> ; фінал обох дій – утеча Малахія <g/> .
doc#17 Можна сперечатися про те <g/> , чи виклав у цій сцені Куліш ті думки <g/> , які були йому близькі <g/> , чи тільки офіційно від нього вимагані <g/> , – хоч уся правдоподібність за те <g/> , що ця сцена була йому накинена урядовими цензорами <g/> .
doc#18 Ключів до нього слід шукати у Франкові і в самій поемі <g/> , не поза ними <g/> . </p>
doc#18 Так і те <g/> , що йде далі <g/> , — писане рукою і серцем одного читача <g/> , хоч він намагався вчитатися в твір більше <g/> , аніж вчитати себе в нього <g/> . </p>
doc#18 Із знання й прийняття смерти <g/> , того — і єдиного — злиття з Єговою <g/> , росте любов до життя <g/> : </p><p> Бо життя — се клейнод <g/> , хіба ж є Що дорожче від нього <g/> ?
doc#18 Для нього « <g/> суспільність <g/> , держава <g/> , народ <g/> » — « <g/> усе це подвійні кайдани <g/> » <g/> .
doc#19 <p> Повертаючися до Мови як поета <g/> , мусімо сказати <g/> , що при такому поділі був з нього радше не шевченківець <g/> , а кулішівець <g/> , з деякими відхилами до народницько-публіцистичного поетичного стилю <g/> .
doc#19 Але все це для нього побіжне <g/> .
doc#19 Основне для нього — трагедія батька <g/> , що бачить <g/> , як руйнується старе гніздо <g/> , і сам мимоволі цьому руйнуванню сприяє <g/> .
doc#19 Але тепер усе це ні до чого <g/> , усе для нього повисло в повітрі <g/> .
doc#19 Усі засоби для нього добрі <g/> , бо він звик до того <g/> , що він сила і все повинно коритися йому <g/> .
doc#19 Калмики для нього все одно <g/> , що собаки <g/> , а прості козаки не багато вищі від калмиків <g/> .
doc#19 цим від осоружного нелюба- чоловіка і забезпечити собі волю почуття <g/> ; хорунжий Недригайло <g/> , що найбільше цінує в людині молодецьке вміння пити <g/> , гуляти й битися і віддає свою дочку за явного « <g/> махамета <g/> » <g/> , полонившися його широкою вдачею <g/> ; далі з'являється в розповіді небіжчиця Загребина дружина Ганна Сидорівна <g/> , що вміла дати господі лад і била всемогутнього полковника Загребу по щоках <g/> ; провінційно-бенкетовий віршомаз-п'яниця хорунжий Гергель <g/> , до якого <g/> , мовляв <g/> , далеко і Шевченкові <g/> ; зайда капітан Свістунов <g/> , що голяком одружився з багатою чорноморкою і тепер гримить на ввесь край <g/> ; полковник Терпуг <g/> , що в нього армійці вивезли трьох дочок <g/> , а він затявся й не дав їм ні шеляга <g/> , не зважаючи на їхнє гірке поневіряння <g/> ; сотник Пелих <g/> , що <g/> , зруйнований судовими п'явками <g/> , голий і босий тинявся по хуторах і дійшов був аж до царя <g/> , марно шукавши правди <g/> ; « <g/> луципер <g/> » полковних Хаверя <g/> , що забрався до військової управи і орудує всіма справами <g/> , як йому вигідно <g/> ; багатій полковник Розтеліпака <g/> , що змушує всю управу танцювати під свою дудку <g/> ; ледар і гульвіса Пустомолотенко <g/> ; Хрущиха <g/> , що <g/> , покинена і обдерта чоловіком <g/> , мусіла пішки тягтися аж до
doc#20 З Зайцем я так ніколи й не зустрівся на розмову <g/> , з Лавріненком доля мене зблизила страшного 1933 року <g/> , коли він працював у « <g/> Вістях <g/> » <g/> , а я був у нього співробітником — театральним рецензентом <g/> , а тоді знову <g/> , уже в часи війни <g/> , починаючи від 1943 року <g/> , коли він уже відбув своє заслання й недавно одружився <g/> . </p>
doc#20 Він міг би продиратися на Уманщину <g/> , там у нього була батьківська хата й рідня <g/> .
doc#20 Розмова не могла бути дуже змістовною <g/> , бо до нього не пускали <g/> , і говорилося через заґратоване вікно <g/> .
doc#20 Яке ж було моє здивовання й розчарування <g/> , коли Юрко <g/> , вислухавши прочитане <g/> , наклав на нього резолюцію таку ж рішучу <g/> , як і коротку <g/> , цитатою з Михайля Семенка <g/> : </p><p><g/> …
doc#20 Від нього я дістав перші лекції америкознавства <g/> .