Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#3 Для них це тільки спрощення в парадигмі іменників середнього роду в числівникових конструкціях <g/> , насамперед у іменниках з двома основами <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#4 Скільки серед них є віршів <g/> , сповнених спокою й гармонії <g/> , безмежно далеких від кровоточіння <g/> , роздертости душі <g/> , трагедії безнадійносте <g/> .
doc#4 Бо особливість поезії Наталі Лівицької-Холодної в її « <g/> нових <g/> » віршах є те <g/> , що вона не цурається <g/> , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших речей — і цим вона дуже сучасна <g/> , — але не нагромаджує їх у дусі голляндського малярства Яна Стеена чи Давіда Тенірса з їх « <g/> строкатим сміттям <g/> » як самоціллю <g/> , не затримується увагою своєю й читача на них <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому леті може черкнутися крилом якоїсь речі <g/> , але ніколи на ній не зупиниться й не спочине <g/> . </p>
doc#4 <p> Один з них — найповерховіший <g/> , і вже згадуваний — те <g/> , що за наголовками багатьох поезій стоїть піднаголо- вок « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> .
doc#4 Дозволю собі дати цим тематично-настроєвим комплексам свої умовні назви й продемонструвати деякі з них тут перед читачем <g/> . </p>
doc#4 Коли до них забрели Зевес і Гермес <g/> , щаслива в своїй незайманій наївності пара прийняла їх з теплою й приязною гостинністю <g/> , як приймала кожного <g/> .
doc#4 Вдячні боги дали старим свої дари <g/> , що серед них найважливіші були довголіття і одночасна смерть <g/> , щоб один не мусів пережити одного <g/> .
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 І кольори сонця й неба <g/> , що про них двічі згадує поетка — « <g/> небо <g/> , як золотосиній стяг <g/> » і — </p><p> Треба знов піймати за гриву </p><p> голубого коня </p><p> і летіти чи в град <g/> , чи в зливу <g/> , </p><p> чи в золото дня <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Настрій <g/> » <g/> ) </p><p> і далі не перевелися <g/> , хоч не можу сказати <g/> , що їх не буває в інших країнах <g/> . </p>
doc#4 Більшість із них — спогади молодости — цілком укладаються в ґетеансько- рількеанський комплекс <g/> , далеко менше репрезентовані мотиви поразки <g/> , руїни <g/> , прочуття загибелі вписуються в комплекс Іова й розміщуються на окраях його <g/> . </p>
doc#4 І нагадаю <g/> , що ці два основні комплекси співіснують <g/> , і один з них не знищує другого <g/> . </p>
doc#4 <p> Зберігається « <g/> щоденниковість <g/> » <g/> , а отже й зв'язок з особистим життям авторки <g/> , ввесь час плекаються ті настроєво-тематичні комплекси <g/> , що про них була мова <g/> .
doc#4 — цих поетів <g/> , що на них ніколи не спромоглася б молодша Лівицька-Холодна <g/> .
doc#5 Він не зупиняється коло них <g/> .
doc#5 Усе тільки білок <g/> , тільки стандартні реакції його <g/> , тільки його нормальні забурення <g/> , що менше з них ми звемо коханням <g/> , а більше <g/> , що вивершується повним розкладом білка <g/> , – смертю <g/> : « <g/> Смерть нізвідки не приходить <g/> , а постійно пробуває в середині нас <g/> …
doc#6 І обох штовхала вперед незрозуміла <g/> , може <g/> , для них самих сила <g/> , що її Шевченко назвав покликанням і що в дійсності була одержимістю <g/> .
doc#6 Одержимістю <g/> , що водила рукою кожного з них <g/> , не давала хвилини заспокоєння й гонила далі й далі <g/> . </p>
doc#6 Це була для нього насолода <g/> , але <g/> , напевне <g/> , також школа мистецької самоосвіти — як передати адекватно форму й “ <g/> душу <g/> ” цих інструментів <g/> , їхню поверхню <g/> , гру світла на них <g/> .
doc#6 Одна з них — це позірна вірність баченому <g/> , чи то будуть деталі побуту <g/> , такі звичні для кожного <g/> , чи точність у відтворенні пейзажу <g/> , при чому не завжди <g/> , але часто вони обидві включені в простий <g/> , але дотепний сюжет <g/> , невигадливу “ <g/> історію <g/> ” <g/> , так що малярство тут <g/> , як у голландських жанристів 17 сторіччя <g/> , не розриває зв'язку з літературою <g/> .