Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#3 сутности в даній зміні не усвідомлюють <g/> . Для них це тільки спрощення в парадигмі іменників
doc#4 , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> ,
doc#4 не всі і <g/> , либонь <g/> , і не більшість <g/> . Скільки серед них є віршів <g/> , сповнених спокою й гармонії <g/> ,
doc#4 , не затримується увагою своєю й читача на них <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому
doc#4 припущення говорить багато деталів <g/> . </p><p> Один з них — найповерховіший <g/> , і вже згадуваний — те <g/> , що за
doc#4 свої умовні назви й продемонструвати деякі з них тут перед читачем <g/> . </p><p> Почнім з комплексу
doc#4 їм був такий же приязний <g/> , як їхня хата <g/> . Коли до них забрели Зевес і Гермес <g/> , щаслива в своїй
doc#4 . Вдячні боги дали старим свої дари <g/> , що серед них найважливіші були довголіття і одночасна
doc#4 , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є
doc#4 луйка ( <g/> К. <g/> , 1979 <g/> ) <g/> . І кольори сонця й неба <g/> , що про них двічі згадує поетка — « <g/> небо <g/> , як золотосиній
doc#4 становлять окремого комплексу <g/> . Більшість із них — спогади молодости — цілком укладаються в
doc#4 ці два основні комплекси співіснують <g/> , і один з них не знищує другого <g/> . </p><p> Як кажуть французи <g/> , c'est la
doc#4 ті настроєво-тематичні комплекси <g/> , що про них була мова <g/> . Зростає конкретність поетичного
doc#4 стилізації — і які ж удалі <g/> ! — цих поетів <g/> , що на них ніколи не спромоглася б молодша
doc#5 не цікаві авторові <g/> . Він не зупиняється коло них <g/> . Вони важать стільки <g/> , скільки телеграфний
doc#5 , тільки його нормальні забурення <g/> , що менше з них ми звемо коханням <g/> , а більше <g/> , що вивершується
doc#6 . І обох штовхала вперед незрозуміла <g/> , може <g/> , для них самих сила <g/> , що її Шевченко назвав покликанням і
doc#6 . Одержимістю <g/> , що водила рукою кожного з них <g/> , не давала хвилини заспокоєння й гонила далі й
doc#6 цих інструментів <g/> , їхню поверхню <g/> , гру світла на них <g/> . На жаль <g/> , цю незвичайну ( <g/> не чув <g/> , щоб Рафаель чи
doc#6 відштовхують <g/> , насамперед <g/> , дві риси <g/> . Одна з них — це позірна вірність баченому <g/> , чи то будуть