This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#3 | сутности в даній зміні не усвідомлюють <g/> . Для | них | це тільки спрощення в парадигмі іменників |
doc#4 | , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з | них | — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , |
doc#4 | не всі і <g/> , либонь <g/> , і не більшість <g/> . Скільки серед | них | є віршів <g/> , сповнених спокою й гармонії <g/> , |
doc#4 | , не затримується увагою своєю й читача на | них | <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому |
doc#4 | припущення говорить багато деталів <g/> . </p><p> Один з | них | — найповерховіший <g/> , і вже згадуваний — те <g/> , що за |
doc#4 | свої умовні назви й продемонструвати деякі з | них | тут перед читачем <g/> . </p><p> Почнім з комплексу |
doc#4 | їм був такий же приязний <g/> , як їхня хата <g/> . Коли до | них | забрели Зевес і Гермес <g/> , щаслива в своїй |
doc#4 | . Вдячні боги дали старим свої дари <g/> , що серед | них | найважливіші були довголіття і одночасна |
doc#4 | , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від | них | у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є |
doc#4 | луйка ( <g/> К. <g/> , 1979 <g/> ) <g/> . І кольори сонця й неба <g/> , що про | них | двічі згадує поетка — « <g/> небо <g/> , як золотосиній |
doc#4 | становлять окремого комплексу <g/> . Більшість із | них | — спогади молодости — цілком укладаються в |
doc#4 | ці два основні комплекси співіснують <g/> , і один з | них | не знищує другого <g/> . </p><p> Як кажуть французи <g/> , c'est la |
doc#4 | ті настроєво-тематичні комплекси <g/> , що про | них | була мова <g/> . Зростає конкретність поетичного |
doc#4 | стилізації — і які ж удалі <g/> ! — цих поетів <g/> , що на | них | ніколи не спромоглася б молодша |
doc#5 | не цікаві авторові <g/> . Він не зупиняється коло | них | <g/> . Вони важать стільки <g/> , скільки телеграфний |
doc#5 | , тільки його нормальні забурення <g/> , що менше з | них | ми звемо коханням <g/> , а більше <g/> , що вивершується |
doc#6 | . І обох штовхала вперед незрозуміла <g/> , може <g/> , для | них | самих сила <g/> , що її Шевченко назвав покликанням і |
doc#6 | . Одержимістю <g/> , що водила рукою кожного з | них | <g/> , не давала хвилини заспокоєння й гонила далі й |
doc#6 | цих інструментів <g/> , їхню поверхню <g/> , гру світла на | них | <g/> . На жаль <g/> , цю незвичайну ( <g/> не чув <g/> , щоб Рафаель чи |
doc#6 | відштовхують <g/> , насамперед <g/> , дві риси <g/> . Одна з | них | — це позірна вірність баченому <g/> , чи то будуть |