Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 До Курило загально панував з малими винятками погляд <g/> , що і в українських словах типу двір <g/> , піч розвинулося з старих о <g/> , е <g/> , коли ті спершу подовжилися під впливом занепаду того слабого голосного ъ <g/> , ь <g/> , що був спершу після них і творив наступний склад ( <g/> дворъ >двор <g/> , печь > печ <g/> ) <g/> , а потім перетворилися на дифтонги <g/> , що й собі далі розвинулися в більшості українських говірок в і. При цьому погляді <g/> , що йде від Міклошіча й Потебні <g/> , північноукраїнські дифтонги розглядано як проміжну стадію <g/> , що затрималася досі на півночі <g/> , але колись характеризувала всю українську територію <g/> .
doc#73 Принципом її було використати можливості друку <g/> , зосереджувані чимраз більше в руках партій <g/> , не заходячи в ближчі зв'язки з жадною з них і зберігаючи стан якщо не надпартійности <g/> , то бодай міжпартійности <g/> .
doc#67 Перший з них написаний Юрієм Тарнавським і зветься « <g/> Прощання <g/> » <g/> : </p><p> В пустині </p><p> коливання руки <g/> , </p><p> коли ви йдете ржавим піском <g/> : </p><p> він скрегоче зубами <g/> , сопучи <g/> , </p><p> солоний пил тре язиком шкіру <g/> , </p><p> в пустині коливання білої руки </p><p> не охолоджує <g/> , не гасить <g/> , не штовхає <g/> , </p><p> — далеке коливання білої <g/> , </p><p> і коли вам не в'януть усмішкою губи <g/> , </p><p> ви всміхаєтеся мозком снів <g/> , </p><p> бо що коливання руки <g/> , яка рідшає димом <g/> , </p><p> що коливання споминів в пустині <g/> , </p><p> де вітер свище волоссям піску <g/> , де панує в горах жорстоке сонце <g/> , де ви йдете <g/> , оставивши за плечима спомини
doc#18 А коли додати <g/> , що деякі з них <g/> , непідкреслено <g/> , але уперто <g/> , повертаються в розгортанні поеми <g/> , як от порівняння гебреїв з пустельним будяком <g/> , то ефект цей стане ще виразніший <g/> . </p>
doc#9 Та їх все одно не змогли б уникнути і тоді <g/> , коли б ішли шляхом О. Янати <g/> , бо надто вже защепилося багато з них у літературну мову взагалі і наукову зокрема <g/> .
doc#72 Характеристично <g/> , що більшість у громаді складали селяни <g/> , декторі навіть неписьменні ( <g/> чимало з них довідалися про українські проблеми щойно в думі <g/> .
doc#15 Правда <g/> , і ці речення виявляють деяке наближення до безособових тим <g/> , що в них наявний ( <g/> воля пташкам <g/> ) або можливий ( <g/> слава нам <g/> ) давальний відмінок дійової особи <g/> .
doc#72 Для них Шевченко був “ <g/> великий русский поэт <g/> ” ( <g/> Ґеловані <g/> , Стеногр <g/> .
doc#81 Вони не спроможні були « <g/> скинути <g/> » його <g/> , але дрібні душі завжди вміють отруїти існування тим <g/> , хто стоїть вище від них <g/> .
doc#15 Після таких визначень слід було б <g/> , щоб бути послідовними <g/> , визнати за розгляданими словосполуками характер речень <g/> ; але <g/> , на диво <g/> , Перегінець відмовляє їм у цьому <g/> , з їх еквівалентами речень <g/> , слідом за Пєшковським </p><p> підкреслює неможливість обставинних конструкцій у них і навіть <g/> , непосередньо суперечачи самому собі <g/> , говорить про нібито " <g/> послаблення присудкових форм <g/> " у них <g/> , яке <g/> , мовляв <g/> , " <g/> дорівнює [ <g/> …
doc#81 Наймолодшій з них було коло сорока років <g/> , але більшість була в віці коло 50. Українська мова була для них мало потрібна <g/> , але <g/> , на моє диво <g/> , в них не було ворожости до українізації й до мене <g/> , може тому <g/> , що я був вдвоє або втроє молодший від кожної з них і їх бавило бути не вчителями <g/> , а учнями <g/> , та ще в такого молодика <g/> .
doc#15 <p> Не кажучи тут про загальні методологічні і фактичні хиби такого схематичного розмежування мови на дві цілком окремі області - логічну і афективну - і припасування до кожної з них тих чи тих синтаксичних явищ <g/> , слід відзначити <g/> , що розглядати всі випадки вживання самостійних називних відмінків як вияв емоціональної стихії мови означає іґнорувати дуже значну <g/> , кількісно може переважну частину подібних випадків <g/> . </p>
doc#31 <p> Ці цифри і висновки <g/> , що з них випливають <g/> , не повинні нас дивувати <g/> .
doc#40 : « <g/> B них ( <g/> бричках <g/> ) спали мертвецьки п'яні солдати <g/> » ( <g/> Лепк <g/> .
doc#80 Кожний епітет не мусить бути оригінальний <g/> , хоч багато з них є <g/> , але він мусить бути точний <g/> , він мусить надати явищу рис неповторности <g/> .
doc#40 Якщо давального відмінка особи-сприймача в них нема <g/> , ці речення можуть зовсім утратити свій афективний характер і відтворювати просто стан навколишнього світу <g/> , напр <g/> .
doc#33 « <g/> Кожне помешкання – це невеликий гурт змовників <g/> , що мовчки дають згоду на взаємні пільги щодо пристойности <g/> , якої кожен з них уперто вимагає від того <g/> , хто вкупі з ним не має чести жити <g/> » <g/> .
doc#30 Так і з білорусами <g/> , теж голубоокими <g/> , й стервятниками на них і навколо <g/> . </p>
doc#0 Німецька була в них мовою влади <g/> . </p>
doc#81 Тепер у них не було натовпів <g/> , не треба було штовхатися або висіти на приступцях <g/> , Як і все інше <g/> , вони були мертві <g/> , безрушні <g/> .