Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#13 Частини з них <g/> , на місці Веретенченка <g/> , я б не вживав <g/> .
doc#15 Натяк на них знаходимо тільки в указівці на те <g/> , що називним відмінком можуть позначитися " <g/> назви вулиць <g/> , титули на книжках і т. ін <g/> .
doc#15 <p> Не кажучи тут про загальні методологічні і фактичні хиби такого схематичного розмежування мови на дві цілком окремі області - логічну і афективну - і припасування до кожної з них тих чи тих синтаксичних явищ <g/> , слід відзначити <g/> , що розглядати всі випадки вживання самостійних називних відмінків як вияв емоціональної стихії мови означає іґнорувати дуже значну <g/> , кількісно може переважну частину подібних випадків <g/> . </p>
doc#15 У роботі Травнічка справді зібрано дуже багатий і цікавий матеріял про переродження іменних речень у дієслівні <g/> , або про їх виродження в частини дієслівних речень ( <g/> хоч велика частина цього була вже показана українськими мовознавцями - Потебнею і особливо Поповим <g/> , - про них Травнічек ніде не згадує <g/> ) <g/> ; але забувається при цьому <g/> , що поруч з цією лінією історичного розвитку могла існувати й інша <g/> .
doc#15 <p> Шахматов ставить це питання і висуває дві вирішальні <g/> , на його думку <g/> , відмінності називних речень від неповних <g/> : називні речення мають своїм змістом ствердження або заперечення буття <g/> , наявність уявлення <g/> , вираженого іменником-і тільки <g/> ; друга ознака <g/> , яка за Шахматовим випливає з першої ( <g/> і в цьому <g/> , гадаємо <g/> , його помилка <g/> , що спричинилася до деяких хибних поглядів у дальшій еволюції поглядів на називне речення <g/> ) і являється формальною відмінністю називних речень <g/> , - неможливість у них залежної обставини або такого додатка <g/> , який не залежить від іменника <g/> , що править за головний член даного речення <g/> . </p>
doc#15 Щодо підмета <g/> , то він при них практично не вживається <g/> .
doc#15 Це пояснюється і тим <g/> , що природа і генеза вказівних номінативних речень і того <g/> , що Пєшковський іменує називними номінативними реченнями <g/> , набагато прозоріші <g/> , і тим <g/> , що саме екзистенціяльні речення - і <g/> , на нашу думку <g/> , тільки вони - і заслуговують повністю на назву називних речень <g/> , бо лише в них з цілковитою рельєфністю і чіткістю виявляється суть даної синтаксичної конструкції <g/> . </p>
doc#15 Щоправда у них говориться про окремі категорії називних речень <g/> .
doc#15 <p> З другого боку <g/> , усвідомлення називних речень як особливої категорії відбулося на особливо виразному матеріялі - таким матеріялом були ті випадки <g/> , коли називні речення виступали цілком самостійно <g/> , відірвано від звичних двоелементних речень <g/> , особливо <g/> , коли вони виступали групами <g/> , компактно - згадаймо <g/> , що вперше і виявлено їх в такому тексті <g/> , де <g/> , крім них <g/> , інших конструкцій не було ( <g/> Шопот <g/> .
doc#15 за неповні двоелементні на тій підставі <g/> , що в них наявні обставини місця в пітьмі ефірній <g/> ; край вікна <g/> ; в очах <g/> , які нібито ведуть читача ( <g/> слухача <g/> ) до уявлення присудка <g/> . </p>
doc#15 <p> Цілком аналогічні своєю будовою другий і четвертий приклад <g/> , де після присудків ( <g/> було <g/> , снилось - у першому з них <g/> , не виросло <g/> , не згнило <g/> , було - в другому <g/> ) чекали б однорядних підметів <g/> , а замість того знаходимо <g/> , підтримане включенням двоелементних речень <g/> , переоформлення їх у називні речення <g/> . </p>
doc#15 Або гору брали тенденції відцентрові <g/> , речення розпадалося на окремі одиниці <g/> , і тоді ці звороти перетворювалися на називні речення ( <g/> якщо наявний при них прикметник - коли він був - не набирав секундарно функцій присудковости <g/> ) <g/> .
doc#15 <p> Прослідки цієї конструкції можна вбачати в деяких прикладах <g/> , що їх подає Є. Тимченко <g/> ; хоч в них вже відсутнє власне посесивне слово <g/> , але воно ще можливе <g/> ; проте воно вже не править за присудок - функції останнього виконує особова форма дієслова <g/> .
doc#15 Потенціяльно в них завжди присутня форма безособовости <g/> : </p><p> Сором гнити <g/> , сором мерти <g/> , </p><p> Сором терпіть рабські смуги [ <g/> …
doc#15 І неможлива вже в них архаїчна суто присвійна конструкція ( <g/> воля пташок <g/> , слава наша <g/> ) <g/> .
doc#15 В них можна вбачати одне з імовірних безпосередніх джерел тих називних речень <g/> , в яких іменник у називному відмінку <g/> , головний член речення <g/> , виражає не назву матеріяльного предмета <g/> , а назву дії або стану <g/> . </p>
doc#15 Вони навіть не уявні <g/> , бо в них залишилося тільки загальне <g/> .
doc#15 Називні відмінки вивісок і заголовків мають свою генезу в слові з його називною функцією <g/> , дарма <g/> , що в силу виключного панування цієї функції вони перетворилися зовнішньо ніби на протилежність слова <g/> : в них приглушені узагальнюючі властивості слова і різко розвинені конкретизуючі <g/> . </p>
doc#16 І сила МУРу в тому <g/> , що в цей єдиний національний фронт він може прийняти і Дмитра Донцова і донцовців-вісниківців <g/> , знаючи <g/> , що коли в них ще є життєздатність <g/> , сили й думки <g/> , то вони знайдуть відповідний сприятливий ґрунт і принесуть свою <g/> , хоч малу користь у загальному русі проти спільного ворога <g/> , а коли в них життєздатних сил уже цілком нема <g/> , то й ґрунту вони не знайдуть і шкоди особливої не завдадуть <g/> .
doc#19 Певним є те <g/> , що перша спроба надрукуватися походить з часів перебування в Харкові <g/> : десь 1861 року Мова посилає свої поезії до « <g/> Основи <g/> » <g/> , де П. Куліш і друкує з них маленький уривочок <g/> . </p>