Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 над Стіксом <g/> , у раю <g/> , </p><p> Неначе над Дніпром широким <g/> , </p><p> В гаю — предвічному гаю <g/> , </p><p> Поставлю хаточку <g/> , садочок </p><p> Кругом хатини насаджу <g/> … </p>
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#2 <p> А ось строфа з передостаннього вірша книги <g/> : </p><p> Молодий <g/> , немов той Ченек <g/> : </p><p> капелюх набАкир <g/> , </p><p> на плечі кабат зелений <g/> , </p><p> а над вухом — маки <g/> . </p>
doc#2 Нема місця іншим почуттям <g/> , над усіма панує одне — мста <g/> , око за око <g/> , один з двох мусить упасти <g/> , і єдина насолода - побачити <g/> , як жах перекосить обличчя ворога <g/> .
doc#2 <p> Веселка загорається над світом <g/> , і чудо поступового перетворення поезії Лятуринської довершується появою повноважного і декоративного барокко <g/> , коли в дівчини на рукаві </p><p> Може <g/> , й узороччя <g/> , </p><p> кожушан-бебрян <g/> , </p><p> мов ярке лоточчя <g/> , </p><p> доброт-злототкан <g/> , </p><p> коли зелень — уже не зелень <g/> , а зеленая хуртеча <g/> , коли наближення милого на коні — це « <g/> пісня й тупоти стодзвонні сріберних підков <g/> » <g/> . </p>
doc#4 <p> Але в Овідія цього звиху ще нема <g/> , і гармонійне життя <g/> , задоволене малим <g/> , виливається в спокійний і гармонійний кінець <g/> : </p><p> Раз <g/> , знеможені віком і кволі <g/> , </p><p> Вийшли із храму на ґанок вони <g/> ; обступили їм пам'ять </p><p> Давні події <g/> ; стоять <g/> , розмовляють <g/> , аж бачить Бавкіда <g/> : </p><p> Зазеленів Філімон <g/> ; придивився старий <g/> : його жінка </p><p> Криється листом — і от вже шумить верховіття над ними <g/> . </p>
doc#4 мовчки Юрій над змієм </p><p> стоїть із мертвим списом <g/> …
doc#4 <p> Їх пишуть молоді або зрілі люди <g/> , для яких смерть — ще не їхня власна <g/> , а бучний спектакль <g/> , що відбувається над кимсь іншим <g/> .
doc#5 Раз <g/> , тільки раз автор вивів своїх героїв на коротку мить до Андріївської церкви <g/> , але і тут не показав самої церкви <g/> : « <g/> Широчезними залізними сходами вони увійшли на тахльовану паперть церкви <g/> , що стояла щільно над урвищем горба <g/> .
doc#5 Потім досить вузьким проходом між церковним муром та балюстрадою вийшли на північний бік її <g/> , що стримів над прірвою <g/> .
doc#5 Славенко повертається до своїх спроб над білком і до своїх намагань побудувати своє життя за пляном <g/> .
doc#6 Картина складається з чотирьох горизонтальних плянів — зелене поле <g/> , смуга чорної землі <g/> , смуга хмар на небі <g/> , спокій <g/> , над ними <g/> , голубого неба <g/> .
doc#6 Спостереження над поведінкою тварин “ <g/> кінець-кінцем створили основу для багатьох символів у моїх картинах з посланням <g/> ” ( <g/> 68 <g/> ) <g/> .
doc#6 <p> У біографії <g/> , в самій постаті Курилика як особи можна легко знайти риси переваги свідка над творцем і неприналежности до еліти <g/> .
doc#6 Перевага зеленого над іншими кольорами в зіставленнях однокольоровости ( <g/> в певному сенсі монохроматизму <g/> ) — вияв найменшого ступеня абстрактности в “ <g/> абстрактності <g/> ” Курилика <g/> . </p>
doc#6 Смерть унеможливила дальшу працю мистця над фресками <g/> , і ми не знаємо сьогодні <g/> , чи він далі працював би в цьому жанрі і чи не став би <g/> , може <g/> , провідним монументалістом Канади <g/> . </p>
doc#7 <p> Тут автор ставить крапку <g/> , і ми можемо зупинитися <g/> , подумати над цими вісьмома рядками і поставити собі кілька запитань <g/> .
doc#7 Аджеж ідеться саме про мінення <g/> , вагання <g/> , але не про розрив з традицією <g/> , не про насильство над мовою <g/> .
doc#8 Студії почалися вивченням Томи Кемпійського <g/> , потім перенеслися на Сковороду <g/> , аж поки почалося творення власної системи <g/> , — це був початок і народження Віктора Бера ( <g/> дата народження <g/> , здається <g/> , 1946 <g/> , як дата народження белетриста Домонтовича — коло 1924 <g/> ) <g/> , що йшов від філософії моралі до онтології <g/> , працював над темами « <g/> Сучасного образу світу <g/> » <g/> , студіював фізику <g/> , а водночас брався до економічно-соціологічних проблем <g/> , по-новому <g/> , за джерелами вивчаючи постання марксизму <g/> .
doc#8 Пригадую <g/> , як майже по-дитячому радів Петров-Бер <g/> , коли <g/> , після уважних студій над Монтеск'є та іншими мислениками XVIII сторіччя <g/> , він дійшов висновку <g/> , що вже там « <g/> лежить увесь Маркс <g/> » <g/> . </p>