Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#20 <p> І от ми їдемо <g/> , маємо своє купе <g/> , вагон « <g/> твердий <g/> » <g/> , але пасажирський і навіть — неймовірно — з опаленням <g/> .
doc#21 Шосте число <g/> , майже зовсім готове редакційно <g/> , ніколи не було навіть біля складацького або друкарського варстату <g/> .
doc#22 <p> І навіть більше <g/> : самі ті люди не вірять у свій рятунок <g/> .
doc#23 <p> Поки попи не засиплють </p><p> Чужим піском очі </p><p> і т. д. Годі навіть уявити собі подібний словник у Петренка <g/> .
doc#24 Бо було дуже легко віддати увагу натякам на « <g/> північних сусідів <g/> » і « <g/> байдужих земляків <g/> » <g/> , на « <g/> жахливі змови та кошмарні убивства з чужого чи теж із нашого життя <g/> » <g/> , на « <g/> механізованих ляльок <g/> » <g/> , що навіть уже й « <g/> формально навчилися <g/> » « <g/> розмовляти нашою мовою <g/> » або гіркому вболіванню з приводу того <g/> , що у нас « <g/> час був починати <g/> , а на кону не встигли як слід приготуватись <g/> » тощо <g/> .
doc#25 Одначе в цих принагідних виступах <g/> , іноді навіть на зверх публіцистичного характеру ( <g/> 2 <g/> , 7 <g/> , 8 <g/> ) <g/> , Михальчук проявив у багатьох випадках ориґінальну філологічну школу <g/> , своєрідну методологію і послідовну власну концепцію розвитку української мови <g/> , сперті на мало звичайні тоді знання української діялектології <g/> , так що коли привести його висловлювання в систему <g/> , то перед нами справді стане образ визначного мовознавця <g/> .
doc#26 А це сьогодні робить ідеальну дату 150-річчя <g/> , круглішої від якої трудно собі навіть бажати <g/> .
doc#27 Левко Боровиковський навіть листи до діячів українського пера писав по-російськи <g/> .
doc#28 Зерова <g/> , М. Рильського <g/> , П. Филиповича <g/> , М. Драй-Хмару і О. Бургардта ( <g/> Ю. Клена <g/> ) як про неоклясичне « <g/> ґроно п'ятірне нездоланих співців <g/> » <g/> , поскільки говориться не про групу приятелів <g/> , а про літературно-мистецький напрям <g/> , є легенда <g/> , що ні Филипович <g/> , ні Драй-Хмара <g/> , ні Клен не є неоклясики <g/> , що Рильський ( <g/> навіть до своєї « <g/> перебудови <g/> » <g/> ) не був витриманим неоклясиком <g/> .
doc#29 ) </p><p> У « <g/> Березолі <g/> » не було « <g/> перших коханців <g/> » <g/> , не було навіть взагалі акторських амплуа <g/> .
doc#30 Дещо вже наближається до стандартів Ґомбровича й навіть Кундери <g/> .
doc#31 Найнижчі і часто найменш освічені шари суспільства претендували на повну рівність і навіть перевагу в стосунках з вищими й більше освіченими <g/> .
doc#32 Примхливо це змагання-співправця відбилося навіть у назвах двох провідних наукових установ <g/> .
doc#33 <p> Нічого не можна довести людям <g/> , що свідомо й навмисне плекають забріханість – для інших і навіть для самих себе <g/> .
doc#34 Книжка аж кричить своїми сторінками про те <g/> , що її видано некваліфікованою рукою <g/> , що їй бракувало досвідченого редактора <g/> , ба навіть що вона взагалі не знала <g/> , що таке редактор <g/> . </p>
doc#35 Він добре знає <g/> , що не перо <g/> , а « <g/> шабля пише під час війни <g/> » <g/> , і навіть у проповіді заявляє <g/> , що « <g/> сих брані повних времен нічтоже такоже полезно <g/> , яко меч <g/> » <g/> .
doc#36 Рєпін <g/> , побувавши в Плисках <g/> , нотує <g/> : « <g/> Ґе нудить світом <g/> , про Петербург говорить зі злістю й відразою <g/> , про передвижницькі виставки з презирством <g/> , Крамського ( <g/> що був тоді фактичним лідером Товариства <g/> ) ненавидить <g/> , зайшов навіть так далеко <g/> , що вважає мистецтво непотрібним <g/> , а Росію — країною без культури <g/> » ( <g/> Порудомінський <g/> .
doc#37 Щаблі слави не вели далі вгору <g/> , а винагороди я не діставав жадної <g/> , бо навіть ніхто не повертав мені коштів численних подорожей по Західній Німеччині <g/> , яких справи МУРу вимагали раз-у-раз <g/> .
doc#38 <p> ГЕРОЇ КНИГИ </p><p> Головні герої книги Чижевського — не народ і навіть не письменники <g/> .
doc#39 <p> Як пишно <g/> , наче звої блискучого саєту <g/> , розгортає Осьмачка свої розлогі порівняння <g/> , від яких у такому обсязі давно вже відвикла в нас не тільки проза <g/> , а навіть і поезія <g/> : « <g/> Голос побивався під небом <g/> , ридав <g/> , благав <g/> …