Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Надмір контрастів у мові « <g/> Неофітів <g/> » впливає як на розуміння <g/> , так і на емоції <g/> .
doc#1 <p> Зовнішнім показником зміни стилю <g/> , тональности <g/> , атмосфери є чітке обмеження кількосте й ролі церковнослов'янізмів у мові поезій <g/> .
doc#1 Жадного слова <g/> , що прозвучало б недоречно в розмовній мові — ні церковнослов'янізмів <g/> , ні запозичень <g/> , ні вульґаризмів <g/> .
doc#3 <p> Як відомо <g/> , в давньоукраїнській мові числівник існував тільки на семантичному рівні <g/> , а морфологічно та синтаксично становив собою досить безформну масу різних уламків різних мовних підсистем <g/> , з мінімальним пристосуванням до числової семантики <g/> .
doc#3 Хоч обмежений критеріями роду ( <g/> середній <g/> ) та числа ( <g/> pluralia tantum <g/> ) <g/> , розвиток цієї конструкції <g/> , уже півтора століття вживаної в літературній мові <g/> , відповідає загальній еволюційній тенденції і є <g/> , отже <g/> , явиїцем позитивним ( <g/> чи <g/> , коли воліємо <g/> , сказати інакше <g/> , прогресивним <g/> ) <g/> .
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#7 Тим самим у протилежність всякій заумній мові при такому підході до мови роля значення слова не занепадає <g/> , а зростає <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#7 Суть їх полягає в тому <g/> , що <g/> , систематично порушуючи синтаксичну й фразеологічну інерцію мови <g/> , поет повинен увесь час спиратися на можливості <g/> , закладені в самій таки мові <g/> , використовувати те <g/> , що в мові може бути <g/> , не накидаючи мові нічого їй чужого <g/> .
doc#7 Суть їх полягає в тому <g/> , що <g/> , систематично порушуючи синтаксичну й фразеологічну інерцію мови <g/> , поет повинен увесь час спиратися на можливості <g/> , закладені в самій таки мові <g/> , використовувати те <g/> , що в мові може бути <g/> , не накидаючи мові нічого їй чужого <g/> .
doc#7 Суть їх полягає в тому <g/> , що <g/> , систематично порушуючи синтаксичну й фразеологічну інерцію мови <g/> , поет повинен увесь час спиратися на можливості <g/> , закладені в самій таки мові <g/> , використовувати те <g/> , що в мові може бути <g/> , не накидаючи мові нічого їй чужого <g/> .
doc#9 При цьому це були не просто місцеві діалектні риси <g/> , а й інакша традиція літературної мови <g/> , зокрема плеканої в пресі <g/> , літературі <g/> , школі <g/> , мові інтелігенції на щодень <g/> . </p>
doc#9 Та <g/> , зрештою <g/> , ця робота не може ставити собі завдання простежити всі слова й елементи мови взагалі <g/> , що з'явилися в літературній мові під галицькими впливами <g/> , кожне зокрема <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 Відомо <g/> , що на його мові є нашарування і північно-східно і західноукраїнських діялектів <g/> .
doc#9 Головне вістря його заперечень було спрямоване проти впровадження в літературну мову льокалізмів і проти накопичення в літературній мові численних варіянтів <g/> .
doc#9 І тут знову І. Верхратський виступає в обороні слів і виразів <g/> , прийнятих в літературній мові Великої України <g/> .
doc#9 Найкращим доказом цього є пізніше свідчення людини <g/> , якій аж ніяк не можна закинути ані надмірних симпатій до Галичини і галицьких особливостей у мові <g/> , ані великої м'якости й поступливости в своїх поглядах <g/> , — Бориса Грінченка <g/> .
doc#9 Отже <g/> , в Галичині починають чимраз інтенсивніше з'являтися в цій мові зміни <g/> , а головне <g/> , вона починає збагачуватися силою нових елементів <g/> .
doc#9 <p> Чим далі <g/> , тим більшає кількість нового в літературній мові <g/> , тим виразніше зростає відмінність зрощуваної на галицькому ґрунті літературної мови від мови <g/> , знаної і вживаної ( <g/> переважно <g/> , звичайно <g/> , серед народних мас <g/> ) на Великій Україні <g/> .