Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Слова <g/> , якими діялекти відрізняються від літературної мови <g/> , становлять собою часто або архаїзми <g/> , втрачені в літературній мові ( <g/> напр <g/> .
doc#40 Якщо вони — зовсім зрідка — вживаються на означення явищ природи <g/> , то тут почасти виявляється процес персоніфікації — особливо в поетичній мові ( <g/> напр <g/> .
doc#72 Проте в ділянках <g/> , де вплив газет відчувався менше <g/> , тобто поза ділянками державного управління й політичної агітації <g/> , запозичення з російської не були притаманні українській літературній мові ( <g/> нелітературна ними рясніла <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Письменник переймає їх майже механічно <g/> , не звертаючи уваги на те <g/> , яке значення вже установилось за ними в українській мові ( <g/> піднімати <g/> , печатати <g/> ) або чи не суперечать вони вимогам хоч би фонетико-морфологічної стрункости української мови ( <g/> гражданин <g/> , роздражіння <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 <p> І все-таки <g/> , всупереч цьому <g/> , П. Куліш об'єктивно був провідником галицьких впливів на Велику Україну в мові ( <g/> та й не тільки в мові <g/> , але це виходить за межі нашої теми <g/> ) <g/> .
doc#40 Двійне число в українській мові ( <g/> Там же <g/> , 6 <g/> ) <g/> , М. Кравчинської <g/> .
doc#53 Інші церковнослов'янізми <g/> , дуже нечисленні <g/> , не мають зовнішніх ознак такого походження <g/> : робиня ( <g/> 7 <g/> , 103 <g/> ) <g/> ; паче ( <g/> 8 <g/> , 63 <g/> ) <g/> ; вповати ( <g/> 7 <g/> , 34 <g/> ) <g/> ; і частіше вживане пир з похідним прикметником ( <g/> 3 <g/> , 33 <g/> ; 8 <g/> , 61 <g/> ; 8 <g/> , 66 <g/> ) <g/> , не включене Грінченком до свого словника <g/> , мабуть <g/> , саме через його чужорідність в українській мові ( <g/> хоч Потебня вживає й синоніма учта <g/> , напр <g/> .
doc#47 Характеристичні й <g/> , правда <g/> , поодинокі чехізми в її мові ( <g/> як от достойник <g/> , фабори <g/> ) <g/> , при майже повній відсутності русизмів у мові і російських впливів у поезії <g/> , в протилежність <g/> , скажімо <g/> , Маланюкові і <g/> , меншою мірою <g/> , Ольжичеві <g/> .
doc#40 ) <g/> ; а також при підсиленні прикметника вживаємо не прислівників як <g/> , так ( <g/> як це е в польській і почасти в російській мові <g/> ) <g/> , а узгоджуваних який такий <g/> , напр <g/> .
doc#40 <p> Про синтаксичні зв'язки ступеньованих прикметників мова буде в § 44. </p><p> Цікаво відзначити <g/> , що в українській мові прикметник звичайно узгоджує з собою слово <g/> , що окреслює міру ознаки <g/> , вираженої даним прикметником <g/> : такий <g/> , така <g/> , таке <g/> , — ніколи не так ( <g/> як це буває в польській і почасти російській мові <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#40 Крім моментів граматичних <g/> , логічних <g/> , психологічних <g/> , інтонаційних <g/> , що про них почасти вже була мова <g/> , в гру входить багато інших моментів <g/> , як от вимоги метру й ритму ( <g/> в ритмізованій <g/> , зокрема віршованій мові <g/> ) <g/> , пряме й переносне значення ( <g/> кажемо <g/> , наприклад <g/> , звичайно « <g/> Він ішов <g/> » — з підметом у препозиції <g/> , але « <g/> Йшов дощ <g/> » — з підметом у постпозиції <g/> ) тощо <g/> .
doc#65 Він тримався роду в мові <g/> , звідки слово походило <g/> , хоч це не має жадного значення для слова <g/> , що обертається в українській мові <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 <p> Бракує українських слів І. Нечую-Левицькому і тоді <g/> , коли треба відтворити абстрактні поняття <g/> , особливо ті <g/> , що пов'язані з новітнім культурним життям <g/> , і тут він теж раз у раз змушений удаватися до російської мови як джерела <g/> , звідки можна надолужити те <g/> , чого бракує в його індивідуальній мові ( <g/> але не тогочасній українській літературній мові <g/> ) <g/> .
doc#40 <p> З цих трьох ознак непряма мова має тільки одну <g/> : наявність дієслова говорення в головному реченні ( <g/> Головне речення в непрямій мові завжди відповідає авторському поясненню в прямій мові <g/> ) <g/> .
doc#40 Головні типи цих часток такі <g/> : </p><p> а. Питальні частки чи <g/> , хіба <g/> , невже <g/> , чей ( <g/> уживане тільки в поетичній мові <g/> , також у формі ачей <g/> ) <g/> , де ( <g/> властиве побутовій мові <g/> ) підкреслюють питальний характер речення <g/> , напр <g/> .
doc#51 II <g/> , Прага 1932 <g/> ; 3 фонетичних студій <g/> , Lud slowianski 1 <g/> , 1929 <g/> ; Wspölczesny stan dialektologii ukrainskiej <g/> , там таки Matoruskie dialekty na mapie Moskiewskiej Komisji <g/> , Rocznik slawistyczny IX <g/> , 1930 <g/> ; Так зване sandhi в українській мові <g/> , Symbolae graimnaticae in honorem I. Rozwadowski <g/> , II <g/> , Краків 1928 <g/> ; Взаємовідносини між українською та польською мовою <g/> , ЗНТШ 155 <g/> , 1937. Бібліографічні дані про Зілинського можна також знайти в його некрологах пера М. Овчаренко ( <g/> The Slavonic and European Review <g/> , Vol <g/> .
doc#15 Бо подібні конструкції <g/> , подібні переломи <g/> , переходи від однієї синтаксичної будови до іншої можливі насамперед в усній мові <g/> , а в письмовій - тільки там і тоді <g/> , де і коли вона ще не розірвала міцних зв'язків із живою усною - розмовною чи розповідною - мовою <g/> .
doc#40 <p> Настанова цієї книжки — не приписувати норми сучасній літературній мові <g/> , а встановлювати їх <g/> , виходячи з її конкретного функціонування протягом останніх півтора сторіччя <g/> , а надто найостаннішого п'ятдесятліття <g/> .
doc#51 Хоч він і був базований на діялектних матеріялах <g/> , але в певному доборі <g/> , подиктованому критерієм бодай мінімальної придатности їх у літературній мові <g/> , а до того ж — і це головне — перепущених через сито загальноукраїнської фонетики й морфології <g/> . </p>
doc#69 Особливо правопис 1928 року ( <g/> Синявського — Скрипника <g/> ) в трактуванні чужих слів виходив не з їхньої традиції в українській мові <g/> , а з їхньої форми в тій мові <g/> , звідки їх позичено <g/> .