Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Але цілком зрозуміло <g/> , що все це ототожнення літературної мови з мовою сільської баби <g/> , увесь цей протест проти позичень з інших слов'янських мов — були прихованим виступом і проти мовних позицій П. Куліша <g/> , і проти позичень з галицької книжної мови <g/> , яку І. Нечуй-Левицький саме вважав за засмічену інослов'янськими впливами <g/> : церковнослов'янськими й польськими <g/> . </p>
doc#9 мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , як свого споконвічного добра <g/> , крім усього іншого <g/> , широко відчиняв двері до літературної мови багатьом і багатьом словам <g/> , уживаним у західноукраїнських <g/> , і зокрема галицьких <g/> , говірках <g/> .
doc#9 Навіть більше <g/> : практично ці твердження Олени Пчілки саме сприяли засвоєнню галицизмів літературною мовою <g/> .
doc#9 <p> Як видно з досить багатьох поданих прикладів <g/> , М. Старицький у практиці своєї поетичної мови був носієм не стільки спеціяльно галицьких <g/> , скільки взагалі західноукраїнських або <g/> , інакше кажучи <g/> , галицько-волинських мовних впливів <g/> ; до цього слід додати досить вільне використання мовних елементів <g/> , спільних з польською мовою <g/> .
doc#9 » 1Далі І. Франко показує історичну зумовленість діялектної роздріблености й діялектних відрубностей у межах української мови і цінність різноговіркових елементів <g/> : « <g/> Народ з його мовою <g/> , звичаями і творчістю <g/> , не сходячи зі спільної української основи <g/> , все-таки проявляє багато відтінків <g/> , котрих годі не бачити <g/> , на котрі тяжко гніватися <g/> .
doc#9 елімінувати з мови русизми <g/> , тільки мовець <g/> , що не говорить по-польськи <g/> , може вилучати з мови польонізми <g/> , або <g/> , кажучи це саме словами самого А. Кримського <g/> : « <g/> Україна може служити міркою " <g/> польонізмів <g/> " ( <g/> а Галичина з свого боку міркою квазімоскалізмів <g/> ) »1. Отже <g/> , з цього погляду якісь слова типу дощенту <g/> , принаймні <g/> , плентатися або поренчата практично <g/> , з погляду конкретної мовної політики не є польонізми <g/> , бо їх уживає як свої уся Велика Україна <g/> , хоч мовознавець легко відзначить незаперечні зовнішні ознаки польського походження в них <g/> , а двомовний ( <g/> українською і польською мовою <g/> ) галичанин постійно відчуватиме їхнє польське походження <g/> . </p>
doc#9 випадком змушено не писати так <g/> , як ми пишемо <g/> , то ми і хвилини не вагаючись — почали б писати такою мовою <g/> , якою тепер пишуть автори тих галицьких віршів <g/> , знаючи добре <g/> , що хоча вона й не зовсім відповідає нашим смакам та звичкам <g/> , але все ж вона нам — своє <g/> , рідне <g/> » <g/> . </p>
doc#9 Але з історії літературних мов ми знаємо <g/> , що найархаїчніші форми звичайно зберігаються в найвідсталіших околицях і через це нормально не сприймаються літературною мовою <g/> . </p>
doc#9 Яскравий приклад цього — загальновідомі факти праці І. Франка над мовою своїх творів і послідовних реакцій цієї мови в напрямі наближення її до великоукраїнської <g/> . </p>
doc#9 Ще більшою мірою впливала своєю мовою галицька українська преса <g/> , бо вона конкурентів на Великій Україні не мала <g/> .
doc#9 Ця атмосфера дуже влучно й точно схоплена в тих-таки « <g/> Товаришках <g/> » <g/> , — « <g/> Так цілком однією тією мовою говорили і так вільно <g/> , так просто <g/> »1 <g/> , — так фіксується перше враження Люби від розмови галицьких студентів <g/> .
doc#9 <p> Побічно ці ж мовні емоції захоплення усною мовою галичан <g/> , можна думати <g/> , відбилися у відомому висловленні Лесі Українки <g/> : « <g/> Не знаю <g/> , чим се об'яснити <g/> , тільки галичани краще говорять <g/> , ніж пишуть <g/> , а українці краще пишуть <g/> , ніж говорять <g/> »5. Очевидно <g/> , усна мова <g/> , сприймаючися більше як ціле і менше піддаючися диференціації й аналізі <g/> , ніж писана <g/> , якоюсь мірою і в критичнішої від Люби або Олени Пчілки Лесі Українки створювала враження теж імпонування <g/> . </p>
doc#9 А ще виразніше помітно це з того <g/> , як підсумовано все це сприйняття <g/> : « <g/> Хочеться ще побути в сій атмосфері <g/> , де сі європейці говорять мовою далеких рідних сіл <g/> »3. </p><p> Таке ставлення до галицьких мовних особливостей імпортовано й на Велику Україну <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 <p> Констатувавши <g/> , що коли на Великій Україні появилися українські газети <g/> , « <g/> сталося щось навдивовижу дивне <g/> : усі ці українські газети були написані галицькою мовою <g/> , неначе їх писали й видавали не українці <g/> , а захожі галичани <g/> »1 <g/> , І. Нечуй-Левицький не може зрозуміти причин цього ( <g/> роздмуханого і перебільшеного ним <g/> ) явища <g/> .
doc#9 « <g/> Як наші молоді письменники <g/> , прихильники такого письменського з'єднання <g/> , не схаменуться і не покинуть своєї тенденції запроваджувать в наше письменство силу галицьких та вкупі з галицькою мовою й польських слів <g/> , то українці <g/> …
doc#9 А коли читач <g/> , вихований популярною літературою з відповідною літературною мовою <g/> , інтелектуально зріс би і поставив більші й складніші вимоги <g/> , то літературна мова <g/> , спрощена за пропозиціями М. Жученка <g/> , виявила б свою неспроможність задовольнити ці вимоги <g/> .
doc#9 Мимо важкої долі они значно більше <g/> , ніж Галичина <g/> , прислужилися рідній літературі <g/> ; задля любови рідного слова їх вельми почитаю <g/> »1. </p><p> Даючи загальну оцінку дискусії <g/> , треба сказати <g/> , що об'єктивно вона була неминуча і потрібна <g/> , бо громадськість мусила здати собі справу з стану літературної мови і усвідомити <g/> , що галицькі елементи <g/> , засвоєні літературною мовою в період 1876— 1905 рр <g/> .
doc#9 Характеристична з цього погляду згадка про мову С. Петлюри <g/> , яку знаходимо в І. Нечуя-Левицького <g/> : « <g/> Я ж часто зустрічаюсь з студентами <g/> , і вони усі говорять народною українською мовою <g/> , тільки один студент С. Петлюра і справді балакав зі мною так <g/> , що я спитав його <g/> , чи не з Галичини він <g/> »4. На цій же позиції були і тогочасні передові письменники — передусім Леся Українка і М. Коцюбинський <g/> .
doc#9 Правда <g/> , І. Нечуй-Левицький писав з приводу « <g/> Руфіна і Прісцілли <g/> » Лесі Українки <g/> , що сцени ці її « <g/> написані чудовою українською мовою <g/> , такою далекою од мови проф <g/> .