Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#3 Сьогоднішній діялектизм або підноситься до статусу нормального явища стандартної мови або стає об'єктом переслідування нормалізаторів — спершу науковців <g/> , далі вчителів <g/> . </p>
doc#4 Чи він тільки впровадив де-не-де безглуздий правопис <g/> , на зразок Золотонізький ( <g/> тричі <g/> , ніби походить цей прикметник не від Золотоноші <g/> , а від якоїсь Золотої Ноги <g/> , безпрецедентна назва для міста чи містечка <g/> ) — напевне не авторства Наталі Лівицької-Холодної <g/> , чиє опанування літературної мови й письма поза сумнівом <g/> ? </p>
doc#4 Ми довідуємося про її освіту з романських літератур <g/> , збірка подає <g/> , ніби демонстративно <g/> , багатий вибір перекладів з французької мови <g/> , але ніде нема біографічних слідів очитаности в німецькій поезії <g/> , навіть обізнаности на ній <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#4 Вони є <g/> , але їх треба шукати <g/> , вони роблять вірш віршем <g/> , але вони ніби присипані течією невимушеної мови <g/> , наближеної до прози <g/> .
doc#6 Поза тим наведено в Курилика одну цитату з Шіллера <g/> , можливо з мистцевих студій німецької мови <g/> , тоді як франкомовні студії спричинили читання одного роману Жорж Санд <g/> .
doc#7 З погляду логічности і однозначности мови можна було б уже тепер звести проти поета важкі обвинувачення <g/> .
doc#7 Найрадикальніші були спроби заумників — вони взагалі відмовлялися від значень слів <g/> , брали з мови тільки звуки <g/> , що самі собою <g/> , як відомо <g/> , не мають значення <g/> .
doc#7 Це не прищепилося і не могло прищепишся <g/> , бо <g/> , позбавляючи мову значення взагалі <g/> , розривало зв'язки мови не тільки з зовнішньою стороною людського буття <g/> , а і з внутрішнім світом поета й читача <g/> , — а не це — завдання поезії <g/> .
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#7 <p> Наслідком такої техніки <g/> , поперше <g/> , розривалися зв'язки поетичної мови з побутовою <g/> .
doc#7 Тим самим у протилежність всякій заумній мові при такому підході до мови роля значення слова не занепадає <g/> , а зростає <g/> .
doc#7 Суть їх полягає в тому <g/> , що <g/> , систематично порушуючи синтаксичну й фразеологічну інерцію мови <g/> , поет повинен увесь час спиратися на можливості <g/> , закладені в самій таки мові <g/> , використовувати те <g/> , що в мові може бути <g/> , не накидаючи мові нічого їй чужого <g/> .
doc#7 <p> Принцип флюктуаціонізму розкриває перед поезією якнайширші можливості користатися найзвичайнішими словами <g/> , словами щоденної мови <g/> .
doc#7 Надзвичайно трафаретизована синтаксично <g/> , вона кинулася надолужувати це вишукуванням незвичайних <g/> , « <g/> поетичних <g/> » слів <g/> , старанно обминаючи слова звичайної мови <g/> .
doc#7 Одні тільки надають зовні української форми типовим поетичним висловам російської мови з її церковнослов'янськими складниками ( <g/> всякі оболоки й пряності в Ореста <g/> ) <g/> , другі переривають словники <g/> , вишукуючи в них раритети й живосилом тягнучи їх у свої вірші ( <g/> Славутич <g/> ) <g/> .
doc#7 Поезія <g/> , зрештою <g/> , просто перестає бути українською щодо своєї мови <g/> .
doc#7 Мені хочеться тільки відкрити в поезію дорогу й звичайним словам <g/> , і ще більше мені хочеться сказати <g/> , що синтакса здебільша буває далеко гнучкішою <g/> , ефективнішою і — головне — тоншою формою виведення мови з прозово-побутової інерції <g/> , ніж накопичення допотопових або фантастичних слів і словечок <g/> . </p>
doc#7 Це не випадок <g/> , що всі переклади українських неоклясиків на чужі мови не мали жадного успіху <g/> , навіть коли це були непогані переклади ( <g/> Юрій Клен <g/> , почасти Е. Котмаєр <g/> ) <g/> .