Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 Думається <g/> , що мова тут не про те просто <g/> , що одні вірші написані раніше <g/> , а інші пізніше <g/> , це була б істина самоочевидна <g/> .
doc#9 Українська мова не має по суті жадного великого на розмір словника мови тієї чи тієї місцевости <g/> , бодай недосконало опрацьованого <g/> .
doc#9 наша літературна мова розвивається переважно на терені Галичини <g/> .
doc#9 Панувало тоді у нас скрізь " <g/> язичиє <g/> "»1. Власне <g/> , точніше було б сказати <g/> , що язичиє панувало скрізь <g/> , де його не витиснула ще тоді в Галичині польська мова <g/> .
doc#9 Ця синтетична літературна мова не повинна була <g/> , на думку Є. Сакуна <g/> , збігатися з жадною існуючою говіркою <g/> .
doc#9 Тут у міру поразок і дедалі більшого відступу москвофілів — українська мова набувала серед інтелігенції чимраз більше прав товариської і салонової мови <g/> .
doc#9 З другого боку <g/> , й поміж інтелігенцією спілкування провадилося переважно на письмі <g/> , а не в живих усних зв'язках <g/> , а мова на письмі ніколи не дорівнює усній ні своїм діяпазоном <g/> , ні активністю сприймання й переймання <g/> .
doc#9 Але все-таки об'єктивно він таким провідником почасти був — і тому не випадково <g/> , що його ім'я написали згодом на своєму прапорі деякі безперечні прихильники галицьких мовних впливів <g/> , — як-от хоч би Олена Пчілка <g/> , про що мова ще буде далі <g/> . </p>
doc#9 Через це Шевченкова мова тоді не сприймалася як штучно-синтетична <g/> : читач сприймав її в побутово-пісенних виявах і не сприймав у штучно-синтезованих <g/> .
doc#9 Кінець кінцем українська мова має надто багато спільних слів і виразів з іншими слов'янськими мовами і серед них чимало й позичених <g/> .
doc#9 Маю надію <g/> , що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині <g/> , і на Україні <g/> »2. </p><p> Цей спокійний <g/> , урівноважений <g/> , тверезий голос явно ствердив підсумки дискусії <g/> , головніші її здобутки й наслідки <g/> : діялектна основа літературної мови не повинна обмежуватися на одному якомусь діялекті <g/> , але літературна мова не повинна приймати і всі діялектні варіянти до свого складу <g/> , хоч би вони були влучні <g/> , або оригінальні <g/> , або старовинні тощо ( <g/> діялектна многоосновність <g/> , але не многоваріянтність літературної мови <g/> ) <g/> , літературна мова повинна зростати органічно <g/> , в процесі співжиття і взаємодії різних українських земель ( <g/> « <g/> Без сварки й колотнечі <g/> » <g/> ) <g/> , і головне — вона повинна мати загальноукраїнський характер ( <g/> « <g/> щоб розуміли всі добрі люди <g/> !
doc#9 « <g/> Спільна мова така " <g/> малоросійська <g/> " <g/> , що чогось аж серце похвачує <g/> »2 <g/> , — і від цього загального враження здивованого захоплення <g/> , імпонування зрозумілий і легкий перехід до вихоплення <g/> , аналізи і переймання окремих слів і виразів <g/> .
doc#9 Але проте він той самий <g/> »1. </p><p> Від цього першого враження здивування й загального усвідомлення схожости й водночас відмінности мови герої Н. Романович-Ткаченко переходять до глибшого усвідомлення цього <g/> : « <g/> Потім почулася українська мова <g/> .
doc#9 Не та мова степів широких <g/> , ланів безмежних — повільна <g/> , барвиста <g/> , дзвінка <g/> , а мова швидка <g/> , одноманітна <g/> , але вже викінчена й культурна <g/> »2. Уже в останніх словах почувається <g/> , наскільки імпонує ця мова героям повісти і самій авторці <g/> .
doc#9 Не та мова степів широких <g/> , ланів безмежних — повільна <g/> , барвиста <g/> , дзвінка <g/> , а мова швидка <g/> , одноманітна <g/> , але вже викінчена й культурна <g/> »2. Уже в останніх словах почувається <g/> , наскільки імпонує ця мова героям повісти і самій авторці <g/> .
doc#9 І <g/> , визнавши самий факт відриву молодшої генерації письменників від сільських мовних першоджерел і зробивши потрібний реверанс на адресу найбільшого мовного ( <g/> і не тільки мовного <g/> ) консерватора І. Нечуя-Левицького <g/> , М. Коцюбинський робить далі з цього факту зовсім не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з часом од шумування і стане прозорою і міцною <g/> .
doc#9 <p> 3. Галицька мова дуже погана й антинародна <g/> .
doc#9 » <g/> , VII <g/> , 50 <g/> ) <g/> ; сталий наголос на другому складі в слові язик ( <g/> « <g/> З рукою довгою <g/> , з язиком довгим <g/> » - « <g/> На полі крови <g/> » <g/> , VIII <g/> , ЗО <g/> ) <g/> ; спорадичні випадки наголосу на суфіксі в іменниках середнього роду на -ення ( <g/> « <g/> Великий буде жах <g/> , велике й визволення <g/> » — « <g/> Сон <g/> » <g/> , І <g/> , 34 <g/> ) <g/> ; спорадичне затримання в знахідному відмінку однини кінцевого наголосу в іменниках жіночого роду з рухливим наголосом ( <g/> « <g/> Може б та щира <g/> , гарячая мова Зломила зиму <g/> » — « <g/> Співець <g/> » <g/> , І <g/> , 15 <g/> ) <g/> ; поодинокі випадки наголосу на передостанньому складі замість третього з кінця в іменниках жіночого роду вигода ( <g/> « <g/> Тут міська вигода <g/> » — « <g/> В магаз <g/> .
doc#9 Це ставлення може найкраще висловив сам М. Коцюбинський у листі до В. Гнатюка з 10.11.1899 р. з приводу оповідань С. Ковальова <g/> : « <g/> Поминаючи вже те <g/> , що самі оповідання написані не дуже вдатно <g/> , мова їх вражає занадто льокальним характером і навіть мене <g/> , який вважає галицьку мову рідною <g/> , годі часом зрозуміти те <g/> , що пише в тих оповіданнях д. Ковальов <g/> »1. </p><p> Про великі симпатії М. Коцюбинського до галицьких мовних особливостей розповідають і мемуаристи <g/> .
doc#9 <p> З другого боку <g/> , треба пам'ятати — про це вже була мова вище <g/> , — що й мова творів І. Нечуя-Левицького зовсім не очищена остаточно й цілковито від галицизмів у лексиці <g/> , їх небагато в нього <g/> , але вони все-таки є <g/> , хоч би в тих межах <g/> , які визнає він сам ( <g/> а в дійсності й поза тими межами <g/> ) <g/> .