Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#97 ! — заступається неоціненними фактами <g/> . От ми не знали <g/> , що робив Шевченко <g/> , скажімо <g/> , 5 липня
doc#97 Шевченко <g/> , скажімо <g/> , 5 липня 1848 року <g/> , — і от ми вже знаємо <g/> . Це інтерес <g/> , крім усього іншого <g/> ,
doc#97 би <g/> : Ага <g/> , знай наших <g/> ! Або <g/> : Нема таких фортець <g/> , що ми не взяли б <g/> ! Сильніший ефект був би напевне <g/> , якби
doc#97 , неповний <g/> ) <g/> . Хоч здебільша поза прізвищами ми не довідуємося нічого <g/> , а з прізвищ мало
doc#97 краєвидів <g/> ; і <g/> , прочитавши всі три книжки <g/> , ми так і не знаємо <g/> , чи Шевченко брав регулярну
doc#97 виголоднілих і упосліджених казахів <g/> . Правда <g/> , ми не бачимо обличчя власника кулака <g/> . Але казахи
doc#97 місцевого <g/> , аборигенного homo sapiens <g/> . А коли ми вже при тих обставинах життя в загарбаних
doc#97 людині неторканим <g/> , — може <g/> , більше <g/> , ніж ми думаємо <g/> , навіть якщо вона не бунтувала <g/> , не
doc#97 порядною людиною <g/> , але на Приараллі — ми це тут уже згадували — він мав
doc#97 і не був « <g/> білоручкою <g/> » <g/> . </p><p> Навчені таким досвідом <g/> , ми вже ладні трактувати « <g/> страну <g/> » в твердженні про
doc#97 » <g/> . Ще б пак <g/> ! Захоплений і Автор <g/> . Мабуть <g/> , і ми з ним і з гостями <g/> … Режими змінюються <g/> , але влада є
doc#97 відповіді <g/> . На початку цього розділу ми бачили <g/> , що в колі Авторових ремінісценцій
doc#97 був показувати <g/> . Бо ж він писав біографію <g/> . </p><p> Але ми <g/> , читачі <g/> , знаємо <g/> . За поверхнею Шевченкового
doc#98 образу <g/> . Показати <g/> , хоч фрагментарно <g/> , як ми один одного не знали <g/> ; не знали <g/> , за Іп <g/> . Теном <g/> , ні
doc#98 знатися з ним <g/> , таким психічно відмінним <g/> , і ми сприятелювалися <g/> . Дотепний <g/> , бездоганно
doc#98 Польща суте золото творчого розуму й серця <g/> . Та й ми не в безнадійному боргу <g/> . Але винні ми тут
doc#98 серця <g/> . Та й ми не в безнадійному боргу <g/> . Але винні ми тут голосного і гордовитого визнання
doc#98 , що часом бралися за голову й питали себе <g/> : хто ми <g/> ? чиї діти <g/> ? — починали в дев'ятнадцятому
doc#98 . З клекочущої безодні вогненної <g/> , з провалля ми намагаємося виборсатися <g/> , і тяжко це дається <g/> .
doc#98 якесь відчуття і була якась межа <g/> , з якого і з якої ми знали <g/> , де кінчається <g/> , а де не кінчається