Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Сьогодні ми прощаємося <g/> , і додому Н. доходить без сирен тривоги <g/> .
doc#0 Бадьоро він благослив Н. <g/> : </p><p> — їдьте <g/> , ми вас знайдемо <g/> . </p>
doc#0 У ґурманських здібностях Петрова ми ніколи не сумнівалися <g/> .
doc#0 ) минуло 115 років <g/> , а від смерти 75. Його — їх ми не забули — « <g/> Пригоди молодецького вояченька Швейка <g/> » побачили світ 1921-23. Чех в австро-угорській армії <g/> , найменше в світі дбав він за велич Австро-Угорщини та її не завжди героїчних збройних сил <g/> .
doc#0 Ідеально і по-різному <g/> , це — і тут ми в безпосередній нашій темі — Сковорода і <g/> …
doc#1 <p> Тут ми знаходимо твори різних жанрів і з різними стилістичними особливостями <g/> .
doc#1 <p> Дівчаток москалі украли <g/> , </p><p> А хлопців в москалі забрали <g/> , </p><p> А ми неначе розійшлись <g/> , </p><p> Неначе брались — не єднались <g/> . </p>
doc#1 Однак у передостанньому рядку вірша раптово й несподівано з'являється підмет « <g/> ми <g/> » <g/> .
doc#1 Але хто це — « <g/> ми <g/> » <g/> ?
doc#1 У Біблії образи жаху й кари знаходимо тільки у двох віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p>
doc#1 Не сокиру <g/> , а тільки книжку ми бачимо в основі образу апостола правди і науки <g/> . </p>
doc#1 Проте весь його поетичний доробок <g/> , як ми знаємо <g/> , охоплює щонайменше якихось п'ятнадцять років <g/> , якщо не рахувати безплідних років заслання <g/> , коли він нічого не написав <g/> .
doc#2 Хіба Дунай коло гирла <g/> , синонім моря в слов'янському фолкльорі <g/> , схожий на той ледь помітний струмочок <g/> , що багато з нас спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо ми <g/> .
doc#2 І може б ми й повірили в тільки історичність цієї людини <g/> , якби дивним дивом не накладалося на цей комплекс почуттів ще одне <g/> : почуття рокованости <g/> .
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 Але не це головне в створенні власного стилю і власного світу <g/> , що його ми залюбки погоджуємося вмістити в перші віки нашої передісторії <g/> . </p>
doc#2 « <g/> Було червоне поле бою <g/> » <g/> , — більше ні слова про перебіг битви <g/> , але ми бачимо його <g/> .
doc#2 <p> Так многоводою стала ця ріка <g/> , так багатим став світ і ми з ним <g/> , ведені ніжною рукою поетки <g/> .
doc#4 Тому ми знаходимо в її поезіях портрети сучасників — бачимо Олену Телігу ( <g/> « <g/> Лист <g/> » <g/> ) <g/> , Євгена Маланюка ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) <g/> , Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Півонії <g/> » <g/> ) <g/> , Маємо також образ через коротку цитату з їхніх творів <g/> .