Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#81 Але одного разу він сказав нам <g/> , що ми маємо проаналізувати літературний твір власного вибору <g/> .
doc#70 ) <g/> , але спершу треба було б усвідомити <g/> , чи хочемо ми цього <g/> , чи ні <g/> .
doc#81 Але ми сприйняли цю несподівану авдієнцію <g/> , ці урочисті і з нашого боку не блискучі стилем промови про любов до України і до Вірменії — він і ми — як свого роду демонстрацію протимосковського характеру <g/> , так ми її пережили <g/> , і так вона нам сподобалася <g/> .
doc#40 Приміром звук о <g/> , коли ми кажемо коза і коли ми кажемо козу <g/> , вимовляється не зовсім однаково <g/> : в другому випадку його вимова ближча до у або <g/> , як кажуть <g/> , більше звужена <g/> .
doc#72 Або ми в рамках цього союзу правильно розв'яжемо національне питання в його практичному застосуванні <g/> , або ми тут <g/> , у рамках цього союзу встановимо справді братерські стосунки між народами <g/> , справжню співпрацю [ <g/>
doc#53 Із спостереженої ним <g/> , як ми тепер могли б сказати <g/> , « <g/> русифікації <g/> » російської мови <g/> , Потебня робив обережний <g/> , але виразний висновок <g/> , що — в переказі Сумцова <g/> , там таки — « <g/> російська мова ще довго пануватиме в научному вжитку <g/> , може років сто <g/> , а що буде далі <g/> , не варт гадати <g/> , бо вгадати далеку будучину не можна <g/> » <g/> , — досить виразний натяк на шанс для постання української наукової мови в майбутньому <g/> , не такому <g/> , зрештою <g/> , й далекому <g/> .
doc#53 Як він поставився б до покоління антинародників-европеїзаторів <g/> , ми не знаємо і ніколи не знатимемо — йому не було дано дожити до такої зустрічі поколінь <g/> . </p>
doc#81 Ми не раз зустрічалися в ті короткі літні місяці 1933 року <g/> , і <g/> , хоч ми не вели якихось протирежимних політичних розмов <g/> , ми внутрішньо знали <g/> , що поділяємо багато культурних і літературних оцінок <g/> , як і трагічне нерозуміння того <g/> , що діялося з приїздом Постишева <g/> , самогубством <g/> , у травні <g/> , Хвильового і <g/> , в липні <g/> , Скрипника <g/> . </p>
doc#56 І вірили ще в силу молитов <g/> , якими ми Пречисту Діву щедро дарували <g/> , і з вірою у Господа Христа <g/> , померлого колись за нас <g/> , ми в тридцять третій пухли й помирали <g/> . </p>
doc#41 <p> Але фабула « <g/> Доктора Серафікуса <g/> » — ми вже знаємо це — іде з анекдоти <g/> .
doc#81 Це означало — інші могли мати запаси на місяць або й більше <g/> , ми — хіба на два-три тижні <g/> . </p>
doc#49 Якщо воно такого ефекту не справляє <g/> , то це тому <g/> , що ми сприймаємо вже не окремі слова <g/> , а цілість <g/> .
doc#0 У ґурманських здібностях Петрова ми ніколи не сумнівалися <g/> .
doc#84 патриціянство <g/> , лицарськість і примат волі й віри над розумом <g/> . </p><p> І тому в еміграцію ми вийшли теж з Каїновою печаттю провінційщини <g/> . Тому ми крутимося в колі старих і застарілих
doc#47 Глава XII подана від якихось ми <g/> , до яких може належати й Єроним <g/> , але не конче <g/> .
doc#69 <p> Так ми знову виходимо до комплексу історії <g/> , до якого нас привів був на початку цієї розмови побіжний розгляд деяких питань літератури <g/> .
doc#81 Я зустрів у Харкові Колю Аносова <g/> , ми йшли Сумською й згадували літо <g/> , я вжив якогось легкого жарту з можливою політичною алюзією <g/> , і Коля перебив мене <g/> : </p><p> — Я не хочу слухати таке <g/> .
doc#81 Але з цим я — і ми — жили <g/> , жадібно ловлячи крихти « <g/> справжнього <g/> » <g/> . </p>
doc#81 Про це я казав Левченкові ще в Красному Лимані <g/> , коли ми безнадійно проводили мимохідні поїзди сумними <g/> , а може <g/> , й трохи радісними ( <g/> бож ми зробили своє <g/> , ми хотіли на схід <g/> , але не можна <g/> , не можна <g/> , вертаймося додому <g/> !