Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Вони мають створити передумови для кодексу <g/> .
doc#1 Трохи більше церковнослов'янізмів можна знайти лише в гумористичних та сатиричних віршах <g/> , таких як <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Великомученице кумо <g/> » <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , « <g/> Умре муж велій <g/> » <g/> , де вони відіграють явно пародійну ролю і мають антицерковне спрямовання <g/> .
doc#1 Справді <g/> , композиція його напрочуд послідовна й сувора у пляні зіставлення « <g/> людей <g/> » і « <g/> царів <g/> » — обидва слова мають символічний <g/> , узагальнений смисл <g/> , що стає зрозумілим лише після того <g/> , як перед нами постане розгорнутий ряд часткових образів <g/> .
doc#1 Він ніби стає реальним тільки в порівнянні <g/> : </p><p> А калина з ялиною </p><p> Та гнучкою лозиною <g/> , </p><p> Мов дівчаточка із гаю </p><p> Виходжаючи <g/> , співають <g/> ; </p><p> Повбирані <g/> , заквітчані </p><p> Та з таланом заручені <g/> , </p><p> Думки-гадоньки не мають <g/> , </p><p> В'ються-гнуться та співають <g/> . </p>
doc#3 Але в загальній системі числівникової синтакси не слід спускати з ока <g/> , що він завдає ще одного вдару по « <g/> прикметниковим конструкціям <g/> » ( <g/> типу два речення <g/> ) і заступає їх « <g/> іменниковим <g/> » типом <g/> , точніше кажучи <g/> , мішаним іменниково-прикметниковим <g/> , роблячи тим самим ще один крок до специфічно-числівникової мішаної парадигми як прикмети саме даної частини мови і відмежовуючи цю частину мови від інших частин мови <g/> , які такої мішаности не мають <g/> . </p>
doc#5 – 3 « <g/> Вальдшнепами <g/> » Хвильового « <g/> Невеличка драма <g/> » <g/> , з Аглаєю Марта мають стільки ж спільного <g/> , скільки з Одіссеєю чи Іліядою <g/> , з Пенелопою чи Кассандрою <g/> . </p>
doc#6 Пейзажі Куриликові здебільшого мають подібні малі побутові деталі десь на задньому пляні або збоку <g/> , а “ <g/> Сон мера Кромбі <g/> ” або “ <g/> Споглянь людину без Бога <g/> ” ( <g/> ч. 19 <g/> ) мають десятки таких епізодів <g/> .
doc#6 Пейзажі Куриликові здебільшого мають подібні малі побутові деталі десь на задньому пляні або збоку <g/> , а “ <g/> Сон мера Кромбі <g/> ” або “ <g/> Споглянь людину без Бога <g/> ” ( <g/> ч. 19 <g/> ) мають десятки таких епізодів <g/> .
doc#6 Але я згадав цей фрескоподібний образ Караваджо <g/> , коли побачив Куриликів “ <g/> Докір сумління <g/> ” ( <g/> ч. 1 <g/> ) <g/> , хоч і теми <g/> , і виконання <g/> , і розмір <g/> , і функція двох картин не мають нічого спільного <g/> .
doc#6 На Куриликових картинах з канадською тематикою люди дуже часто не мають обличчя <g/> .
doc#7 Тим часом так звані осяги нашого імітування неоклясицизму на еміграції мають стільки ж спільного з сучасною поезією Европи й Америки <g/> , як Державин з Кроче або Еліотом <g/> .
doc#7 Найрадикальніші були спроби заумників — вони взагалі відмовлялися від значень слів <g/> , брали з мови тільки звуки <g/> , що самі собою <g/> , як відомо <g/> , не мають значення <g/> .
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#9 <p> Коли ми аналізуємо <g/> , наприклад <g/> , мову його поезій4 <g/> , то безпосередньо галицьких позичень знаходимо в ній надто мало <g/> , і всі вони мають цілком випадковий характер <g/> .
doc#9 А далі він його деталізує <g/> : « <g/> Книжний літературний український язик повинен вироЄРлюватись на ґрунті живого сільського язика <g/> , вигрібаючи з його мови термінологію <g/> , зміняючи суфікси <g/> , приставляючи їх до кореня народного язика <g/> ; він не повинен шукати нових слів в інших слов'янських язиках <g/> , хоч би і в церковнослов'янському <g/> , а розвиватись на основі народних українських вимов <g/> : наддніпрянської <g/> , галицької <g/> , поліської <g/> , навіть чорноруської ( <g/> коло Вільна <g/> ) і білоруської ( <g/> коло Могилева <g/> , Мінська та Вітебська <g/> ) <g/> , котрі мають один спільний з українським лексикон слів <g/> .
doc#9 У цім разі надто до користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою
doc#9 їх твори <g/> , — пише вона <g/> , — « <g/> мають стояти між найкращими оздобами української літератури з погляду упорядкування її мови <g/> »4 <g/> .
doc#9 Принаймні в числі джерел Є. Желехівського були й поезії М. Старицького <g/> , і взагалі <g/> , хоч цей словник великою мірою спирається на галицький лексичний матеріял <g/> , але це не був виключно галицький регіональний словник <g/> , тому при цитуванні й використанні його <g/> , як і при використанні словника Б. Грінченка <g/> , велике значення мають посилання на джерела <g/> , а самий факт наявности слова в словнику — другорядне <g/> . </p>
doc#9 Він твердив <g/> , що галичанам легше перевчитися літературної мови <g/> , бо вони мають українське шкільництво <g/> , бо в них спонукою до праці над перебудовою літературної мови може бути національна свідомість <g/> , розвинена в них більше <g/> , ніж — масово беручи — на Великій Україні <g/> . </p>
doc#9 Так само епізодичний характер мають двоє відхилень від літературного наголосу в парадигмі дієслова бути <g/> .