Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 відчування і що це може найпривабливіше <g/> , коли маємо справу з літературним щиро-сутим твором
doc#4 без мене — </p><p> взагалі ці кухонні речі </p><p> так не до речі <g/> , </p><p> коли білим зробилось зелене <g/> . </p><p> Стану тихо і задивлюся </p>
doc#4 згущений у сорокових і п'ятдесятих роках <g/> , коли в житті поетки <g/> , судячи з її віршів <g/> , поставало
doc#4 , охоплень довколишнього світу <g/> . Це — поезія <g/> , коли « <g/> з болем проростають крила <g/> » <g/> . </p><p> ЧОТИРИ </p><p> Мабуть <g/> ,
doc#4 » <g/> ) </p><p> не раз поетка чує « <g/> усміх <g/> , тепло і руку <g/> » <g/> , « <g/> коли так гарно нам достигла осінь <g/> » <g/> . Ніби прямою
doc#4 і тільки <g/> , </p><p> а в все таки з пуантою негайно за цим <g/> : </p><p> Та коли її нема <g/> , </p><p> в хаті холодно й вільго </p><p> і на душу спадає
doc#4 . Філемон ще намагається не помічати того <g/> , що — коли дозволю собі анахронізм — Тичина окреслював
doc#4 абсолютно можливими й реальними <g/> . Ну <g/> , хто коли спромігся б поцілувати власні очі <g/> ? А ось ми
doc#4 сьогоднішня Україна ( <g/> власне <g/> , 1948 р. <g/> , коли це було досить близьке до правди <g/> ) ввижається як
doc#4 барвах у минулому <g/> , невідтворність його тепер <g/> , коли навіть </p><p><g/> … мовчки Юрій над змієм </p><p> стоїть із мертвим
doc#4 років вона вже бачить себе « <g/> на стернях життя <g/> » <g/> , коли все живе вже зникло з піль <g/> , у поезії <g/> , що має
doc#4 » <g/> , до визволення від бруду земного існування <g/> , коли — </p><p> Вже ніхто не посміє цих сліз </p><p> Брудними руками
doc#4 , звичайно <g/> , спрощення <g/> . За ті понад сорок років <g/> , коли Наталя Лівицька-Холодна писала свої « <g/> нові <g/> »
doc#4 і однолітніх сучасників починалося ще 1947 р. <g/> , коли Наталя Лівицька- Холодна писала — </p><p> Я буду
doc#4 » і що « <g/> грають <g/> » особливо виразно й міцно <g/> , коли вони не єдині <g/> , а контрастують із словами <g/> ,
doc#4 вищого <g/> , вона тримає нас цупко там <g/> , де ми були б <g/> , коли б і не вдавалися взагалі до образности — </p><p> то не
doc#4 Він напевне звучить повноцінно й там і тоді <g/> , де і коли нас нема <g/> , де є тільки сама поетка з собою і з Богом
doc#5 » <g/> , в 1930 році <g/> . Авторові було б тепер 56 років <g/> , коли писано роман <g/> , йому було 28. Хто читає романи з
doc#5 далі Славенко <g/> , – що живу в ту добу й у тій країні <g/> , коли й де розум гостро протиставлено всьому кволому
doc#5 . Потім воно з'ясовується <g/> . Воно з'ясовується <g/> , коли Славенко за-ко-ху-є-ться <g/> . Бій його теоріям