Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#103 Але зі мною не так уже й легко <g/> , бо треба <g/> , щоб і фільм мені підходив <g/> , і щоб « <g/> добра душа <g/> » на той час була вільною від своїх справ <g/> …
doc#103 тому <g/> , якщо не помиляюся <g/> , Ви вперше в часи незалежности України приїздили до Києва й також погодилися дати мені інтерв'ю. Але перед початком розмови поставили умову <g/> : « <g/> На запитання
doc#103 Чи залишилися « <g/> закритими <g/> » для публічного обговорення якісь теми <g/> , сторінки <g/> , нюанси Вашого життя й до сьогодні <g/> ? </p>
doc#103 Це абсолютно щиро й однозначно <g/> .
doc#103 Треба й їм щось лишити на розгляд <g/> , відкриття і викриття <g/> . </p>
doc#103 Хоча б тому <g/> , що людина не може об'єктивно й повністю <g/> , підкреслюю — повністю передати <g/> , що з нею впродовж життя відбувалося <g/> .
doc#103 Ці два томи <g/> , присвячені добі мого життя в Україні й Европі <g/> , написані років сорок тому <g/> .
doc#103 Але мені хотілося б <g/> , щоб вона була не лише моїм життєписом <g/> , а й пам'яткою всім тим <g/> , хто мене формував <g/> .
doc#103 Наприклад <g/> , одній відомій особі із « <g/> ще живих <g/> » <g/> , доки вона читала сторінки <g/> , де йшлося про інших <g/> , було « <g/> дуже цікаво <g/> » <g/> , а коли дійшла й до свого імені <g/> , раптом усе стало « <g/> нецікаво й не так <g/> , як було насправді <g/> » <g/> .
doc#103 Наприклад <g/> , одній відомій особі із « <g/> ще живих <g/> » <g/> , доки вона читала сторінки <g/> , де йшлося про інших <g/> , було « <g/> дуже цікаво <g/> » <g/> , а коли дійшла й до свого імені <g/> , раптом усе стало « <g/> нецікаво й не так <g/> , як було насправді <g/> » <g/> .
doc#103 До того ж <g/> , це цілком природно <g/> , що люди на одні й ті ж самі речі <g/> , факти <g/> , вчинки дивляться по-різному <g/> .
doc#103 Навіть на те <g/> , що про мене писали в пресі й що не відповідало дійсності <g/> , я реагував разів три-чотири <g/> , не більше — писав якісь листи-спростування редактору <g/> .
doc#103 друзі-євреї <g/> , і євреї писали про мене свої спогади <g/> … </p><p> — Але ж та прихована й відкрита « <g/> політика бойкотування <g/> » <g/> , яку тривалий час вів проти Вас Олесь Гончар як
doc#103 Коли його послали на роботу в районну газету <g/> , десь на Полтавщину <g/> , то <g/> , напевне <g/> , з нудьги <g/> , він там почав писати вірші й надсилати мені <g/> .
doc#103 Оригіналів тих віршів <g/> , мушу сказати <g/> , слабеньких <g/> , думаю <g/> , ніхто <g/> , крім мене <g/> , й не мав <g/> . </p>
doc#103 дякую <g/> . </p><p> — А хто для Вас був і лишається найбільшим моральним авторитетом у житті й літературі <g/> ? </p><p> — Олександер Білецький і Леонид Булаховський <g/> . Вони — мої вчителі <g/> . </p><p> —
doc#103 Після факультету в Токійському університеті кілька років тому відкрили й другий спеціялізований факультет у Хокайдо <g/> .
doc#103 Я ніколи не рахував <g/> , скільки в моїй бібліотеці томів <g/> , але <g/> , очевидно <g/> , разом зі славістичними книгозбірнями Гарварду й Колумбії <g/> , — вона одна з найповніших <g/> .
doc#103 Японці тут ходили <g/> , « <g/> охали <g/> » й « <g/> ахали <g/> » <g/> .
doc#103 Собі я залишаю лише одну шафу « <g/> з мистецтвом <g/> » <g/> , переважно українським <g/> , та й то не знаю <g/> , що з нею робити <g/> , кому вона потрібна <g/> ? </p>