Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#70 На трохи <g/> , але не так уже й дуже </p><p> — вищому щаблі можуть бути відновлені в народній пам'яті ( <g/> й приваблювати підлітків до української історії <g/> ) і Кащенко <g/> , і Андрій Чайківський <g/> , і Юліан Опільський <g/> , але недоречно розглядати їхні стереотипні повісті в золотому фонді справжньої літератури <g/> , поруч “ <g/> Чорної ради <g/> ” <g/> , або “ <g/> Марка Проклятого <g/> ” <g/> .
doc#80 Для критика <g/> , що завжди розглядав літературу як свого роду Schönschreiben в клясицистичному стилі <g/> , парадокси ( <g/> й навмисні банальності <g/> ) були неприйнятні <g/> .
doc#98 по-українському <g/> , — і <g/> , як писав <g/> , вийшов у перші шеренги української поезії ( <g/> й почасти прози <g/> ) поруч <g/> , скажімо <g/> , Тичини й Рильського <g/> , — не випадком і
doc#10 <p> Таким чином <g/> , Курило оборонила свою ( <g/> й Ганцова <g/> ) думку про принципово відмінний характер розвитку о <g/> , е <g/> , в нових закритих складах у північних і в південних українських говірках <g/> , а тим самим і тезу про первісно-відмінний характер їх акцентологічної системи <g/> , тим самим — про їх первісну відрубність і пізніше злиття <g/> .
doc#76 Чому воно знадобилося Струве ( <g/> й Ленінові <g/> ) <g/> ?
doc#31 Та перед тим полум'я бунту ще раз спалахнуло у вступі Хвильового до поезій Еллана-Блакитного <g/> , написаному <g/> , мабуть <g/> , 1926 р. Не підносячи національних мотивів <g/> , Хвильовий зосередився на загальній характеристиці духової атмосфери Радянської України ( <g/> й Союзу <g/> ) як « <g/> сірої <g/> , роздериротазівотної казенщини <g/> …
doc#40 Якщо при а то вживається ще і ( <g/> й <g/> ) <g/> , то сполучник набирає відтінку можливости <g/> , ймовірности факту <g/> , напр <g/> .
doc#24 Пояснімо його на прикладах <g/> : « <g/> І перед вами <g/> , як той строкатий візерунок на убранні танцюриста ( <g/> 1 <g/> ) <g/> , як ті мінливі шматинки <g/> , що підстрибують <g/> , кружляють і звиваються в лад його рухам ( <g/> 2 <g/> ) <g/> , як ті миготливі блискоти <g/> , що виграють всіма кольорами ( <g/> 3 <g/> ) <g/> , перед вами кружляють ( <g/> 1 <g/> ) <g/> , пролітають ( <g/> 2 <g/> ) <g/> , виграють ( <g/> 3 <g/> ) <g/> , візерунки ( <g/> 1 <g/> ) й блискотки ( <g/> 2 <g/> ) вечірнього танку <g/> » ( <g/> « <g/> Танок міського вечора <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#45 <p> Щодо радикалів <g/> , то вистачить згадати <g/> , як він відсторонився од естетичних поглядів Чернишевського <g/> , назвавши їх " <g/> только плодом печального недоразумения <g/> " ( <g/> Ґорнфельд в " <g/> Памяти <g/> " 17 <g/> ) й таким чином одразу відхиливши будь-яку серйозну дискусію <g/> . </p>
doc#51 Тим то не можна відокремити імен Івана Зілинського ( <g/> 1879-1952 <g/> ) й Василя Сімовича ( <g/> 1880-1944 <g/> ) <g/> , що працювали у Львові <g/> , Кракові й Празі <g/> , від імен Синявського <g/> , Ганцова <g/> , Курило й Бузука <g/> , що працювали в Києві <g/> , Харкові <g/> , Одесі й Мінську <g/> .
doc#62 Ще не можна було передбачити <g/> , як далеко Донцов зайде у своїй вульгаризації й спрощенстві - аж до пізнішого " <g/> Духу нашої давнини <g/> " ( <g/> 1944 <g/> ) й подібних писань його " <g/> гетьманського <g/> " періоду <g/> , але підземні поштовхи <g/> , часто неясні для самих їхніх спричинників <g/> , уже давали свої перші перестороги <g/> .
doc#52 Є однакові виходи в літературність <g/> , у Багряного фабульні <g/> , у Солженіцина стилістичні <g/> , часом близькі до експериментів Андрея Белого <g/> , як от ця гра словом острог <g/> , що має сенс тільки в оригіналі ( <g/> цитую ще й через те спільне <g/> , що мають остроги і пороги <g/> ) <g/> : </p><p> Це <g/> , розуміється <g/> , чиста література <g/> , як літературою є й своєрідна полеміка з методою Марселя Пруста ( <g/> « <g/> розглядання в люпу клітинки буття <g/> » <g/> ) й не раз повторювані заяви явно полемічного характеру про « <g/> доморобність <g/> , саморобність <g/> » « <g/> Архіпелагу <g/> » <g/> , про потребу « <g/> не влягати гнівові <g/> » тощо <g/> . </p>
doc#81 Правда <g/> , я не виключав можливости <g/> , що вони зможуть придатися ( <g/> в відповідному « <g/> пристосованому вигляді <g/> » <g/> ) й для практичної мети <g/> .
doc#81 Загального глядача не пускали <g/> , від театру <g/> , а особливо від автора вимагали переробляти текст <g/> , ставлячи зовсім непотрібні крапки над і <g/> , щоб <g/> , боронь Боже <g/> , хтось не міг розтлумачити виставу як протирежимову ( <g/> тоді казали « <g/> контрреволюційну <g/> » <g/> ) й націоналістичну <g/> .
doc#74 Итоги ноябрьского пленума ЦК ВКП ( <g/> б <g/> ) й задачи культурного строительства на Украине <g/> .
doc#68 Можна припускати <g/> , хоч і не можна цього остаточно довести <g/> , що справжнє перше надхнення прийшло від картини заходу сонця — звідси метафори багряної тоґи й голубого ( <g/> небесного <g/> ) хітону <g/> ; з спостереження заходу сонця <g/> , смерти сонця ( <g/> яке знов народиться завтра <g/> ) й виросла тема поезії <g/> .
doc#81 Найбільше з німецьких романтиків Айхендорфа й Ленава <g/> , але також з модніших <g/> : Рільке ( <g/> ранніми поезіями якого я захоплювався <g/> ) й Штефана Ґеорµе <g/> .
doc#16 В протилежність теорії ( <g/> провідна роля партії <g/> ) й практиці московського большевизму і теорії Донцова ми твердимо <g/> , що українська національна традиція завжди висувала ідеал диференційованого <g/> , але гармонійного і цілісного суспільства <g/> , ідеал єдности розчленованої нації <g/> , ідеал « <g/> еліти <g/> » ( <g/> якщо вже вживати цього несмачного і претенсійного терміну <g/> ) <g/> , що виростає з народу і <g/> , хоч стоїть над ним <g/> , але близька йому <g/> .
doc#4 Тільки варварська некультурність і мас <g/> , здвигнених до революційної дії <g/> , і вождів того руху <g/> , помножена на простори скаженої імперії й на намагання приборкати пробудження національних свідомостей <g/> , штовхнули до плекання й примусового накидання релігії марксизму ( <g/> власне <g/> , псевдомарксизму <g/> ) й нищення всього невідповідного <g/> .
doc#81 Рання смерть Блавацького ( <g/> 1953 р. <g/> ) й уміла поведінка Гірняка створили на еміµрації міт <g/> , що це він — спадкоємець і переємник Курбаса <g/> .