Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 <p> Головне тут у тому — вже згаданому — спостереженні <g/> , що « <g/> нові <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної — це поезії її старечого віку <g/> , що почалися <g/> , коли їй було 42 роки <g/> , і набирали чимраз більшої напруги <g/> , пружносте <g/> , досконалосте й викінчености в тому довгому шляху від сорок другого року життя до теперішнього вісімдесят четвертого <g/> . </p>
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 <p> Кілька разів знаходимо образ Петра Холодного <g/> , в подружньому коханні і в родинному конфлікті <g/> , — як Ріхард Штравс не побоявся зробити власне подружнє життя в дрібних буденних конфліктах <g/> , непорозуміннях і примиреннях сюжетом опери « <g/> Intermezzo <g/> » і симфонії « <g/> Sinfonia Domestica <g/> » <g/> .
doc#4 Руки невільниці <g/> , бо запродані господареві фабрики <g/> , метонімічно — вони образ змарнованого життя <g/> , наближання старости <g/> .
doc#4 Мабуть <g/> , ні <g/> , бо щоденниковість була диктована їй обставинами її життя <g/> , що схиляли до нотування вражень і переживань <g/> , а не до організації їх як цілости за музичною засадою <g/> .
doc#4 Ми свідомо ведені тут крізь життя людини <g/> , збережене для майбутнього <g/> , з одного боку <g/> , в поетичних « <g/> листках з щоденника <g/> » <g/> , з другого <g/> , в зоровому образі авторки <g/> .
doc#4 що ти не жила <g/> , тільки мріяла про життя <g/> … </p>
doc#4 <p> Коли Ґете хоче піднести гармонію <g/> , зв'язок з традицією й спокій душі як найвищу цінність <g/> , гідну людини <g/> , в протиставленні базарові щоденних дрібниць і гасел <g/> , він стилізує свою поезію в мусульманський стиль мислення й життя <g/> : </p><p> Sonst wenn man den heiligen Koran zitierte <g/> , </p><p> Nannte man die Sure <g/> , den Vers dazu <g/> . </p>
doc#4 <p> Але в Овідія цього звиху ще нема <g/> , і гармонійне життя <g/> , задоволене малим <g/> , виливається в спокійний і гармонійний кінець <g/> : </p><p> Раз <g/> , знеможені віком і кволі <g/> , </p><p> Вийшли із храму на ґанок вони <g/> ; обступили їм пам'ять </p><p> Давні події <g/> ; стоять <g/> , розмовляють <g/> , аж бачить Бавкіда <g/> : </p><p> Зазеленів Філімон <g/> ; придивився старий <g/> : його жінка </p><p> Криється листом — і от вже шумить верховіття над ними <g/> . </p>
doc#4 Її поезії мітологічні ремінісценції цілком чужі <g/> , вона вся тут і тепер <g/> , у межах одного життя <g/> .
doc#4 Але мотив гармонії й вірности подружнього життя аж геть у старість <g/> , живого теплом споминів про все спільно пережите в родині й поза нею <g/> , не раз з'являється в « <g/> нових <g/> » поезіях авторки <g/> : </p><p> Ах <g/> , це твої <g/> , мій друже <g/> , очі любі І відблиск їх у погляді дочки <g/> , </p><p> Це наші спільні сльози <g/> , в щасті й згубі <g/> , </p><p> Твій ніжний дотик чи докір терпкий <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Батьківщина <g/> » <g/> ) </p><p> не раз поетка чує « <g/> усміх <g/> , тепло і руку <g/> » <g/> , « <g/> коли так гарно нам достигла осінь <g/> » <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Питання <g/> » <g/> ) </p><p> Світ для неї — в'язниця <g/> , а життя — незбагненне <g/> , і людина зла <g/> , вона — </p><p><g/> …
doc#4 Бо зміст життя — </p><p> Самотньо йдеш у ніч оцю <g/> , </p><p> у безвість <g/> , в порожнечу </p><p> і <g/> , наче каторжний ланцюг <g/> , </p><p> свій біль волочиш <g/> . </p>
doc#4 І ми вже готові взяти цей образ у супутники нашого життя і <g/> , відтепер <g/> , іти разом з ним до кінця путі <g/> . </p>
doc#4 Адже всі « <g/> дійові особи <g/> » <g/> , чиї образи-тіні проходять через особисте життя поетки — Юрій Липа <g/> , Ольжич <g/> , Оксана Аятуринська <g/> , Маланюк <g/> , Олена Теліга <g/> , абож зустрінені на сторінках книжок — Леонид Кисельов <g/> , Ліна Костенко <g/> , — всі вони втілення української душі <g/> , носії і часто жертви української ідеї <g/> .
doc#4 У свої сорок років вона усвідомлює <g/> : </p><p> Я чекаю на смерть без ляку <g/> , </p><p> тільки знаю <g/> : не досить ще <g/> , </p><p> не тепер складу подяку </p><p> за життя <g/> … </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Осінь <g/> » <g/> ) </p><p> Але в 65 років вона вже бачить себе « <g/> на стернях життя <g/> » <g/> , коли все живе вже зникло з піль <g/> , у поезії <g/> , що має характеристичну назву « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> .
doc#4 Тепер це — « <g/> остання поразка <g/> » <g/> ; « <g/> безвість безсмертя <g/> » — це в суті речі чи то пекельний вихор Франчески да-Ріміні <g/> , чи то скупчення « <g/> не цього світу в'язниць <g/> » <g/> ; і веде туди <g/> , не питаючи згоди <g/> , « <g/> чорний лицар <g/> » <g/> , « <g/> чорний привид <g/> » <g/> , « <g/> чорний воїн <g/> » і в характеристичній амбівалентності статі/безстаттевости — « <g/> діва залізна <g/> » <g/> , що стискає груди <g/> , серце <g/> , душу <g/> , життя « <g/> хижацькими кігтями <g/> » <g/> .
doc#4 Людського життя <g/> ? </p>
doc#5 Читач діставав біографію <g/> , речеву й психічну <g/> , героїв <g/> , образи Києва в його околицях і центрі <g/> , садах і бульварах <g/> , ресторанах <g/> , каварнях і культурних закладах <g/> , панораму міського життя <g/> , перекрій побуту різних соціяльних прошарків – студентів <g/> , дрібних крамарів <g/> , інтелігенції <g/> , мистецької богеми <g/> .