Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Один із характерних прийомів Т. Шевченка — постійне нагромадження слів <g/> , що належать до одного й того ж семантичного поля <g/> , але вжиті з різними конно- таціями і часто в метафоричному значенні <g/> .
doc#1 <p> Сиди ж один <g/> , поки надія </p><p> Одурить дурня <g/> , осміє <g/> </p>
doc#1 <p> Інше слово з того ж семантичного поля — сніжина — вводиться не прямим розкриттям теми вірша <g/> , а в порівнянні <g/> .
doc#1 <p> Сиди ж один собі в кутку <g/> . </p>
doc#1 Де ж підмет для цих дієслів <g/> ?
doc#1 « <g/> Помолоділи <g/> » і « <g/> підросли <g/> » діти <g/> , але це ж стосується і їхніх батьків <g/> , і бездітного Т. Шевченка <g/> .
doc#1 Твоя сила — </p><p> Та Тобі ж і шкодить <g/> . </p>
doc#1 В основі його композиції — те ж саме надання народньопісенним образам та засобам інших значень <g/> , хоча тут зміщення досягається не переходом від пляну « <g/> дійсности <g/> » до пляну порівнянь <g/> , а паралелізмом трьох образів <g/> , здавалося б <g/> , зовсім не пов'язаних між собою <g/> , — калини та явора <g/> , качки з каченятами <g/> , дівчини <g/> , що <g/> , досі не заручена <g/> , гуляє у садку <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 Досить <g/> , однак <g/> , порівняти вірш « <g/> Косар <g/> » <g/> , написаний 1847 р. <g/> , з отим <g/> , що був написаний незадовго перед смертю <g/> , як одразу ж відчуваємо різницю <g/> .
doc#1 І всюди цей процес перегляду і переосмислення ішов в одному й тому ж напрямку <g/> : відмова від зовнішнього ефекту <g/> , зосередження дії на внутрішньому світі й духовних цінностях людини <g/> ; особливе відчуття вселенської злагоди <g/> , душевна рівновага <g/> , злиття зі Всесвітом в ідеальній гармонії <g/> . </p>
doc#1 У листі до Михайла Чалого від 4 січня 1861 р. Т. Шевченко ділився з ним своїми подальшими плянами <g/> : « <g/> Думка єсть за " <g/> Букварем <g/> " напечатать лічбу ( <g/> арифметику <g/> ) — і ціни <g/> , і величини такої ж <g/> , як " <g/> Буквар <g/> " <g/> .
doc#1 » — тобто ще 1845 р. в його концепції національного єднання <g/> , не революції <g/> : </p><p> Обніміте ж <g/> , брати мої <g/> , </p><p> Найменшого брата <g/> , — </p><p> Нехай мати усміхнеться <g/> , </p><p> Заплакана мати <g/> . </p>
doc#2 Так наче річка почалася ледь помітним струмочком і <g/> , підсилювана дощами <g/> , зміцнювана допливами <g/> , ширшала й ширшала <g/> , невпізнанною стала <g/> , а все в тому ж напрямі бігла <g/> , до того ж наперед відчутого й накресленого моря <g/> . </p>
doc#2 Так наче річка почалася ледь помітним струмочком і <g/> , підсилювана дощами <g/> , зміцнювана допливами <g/> , ширшала й ширшала <g/> , невпізнанною стала <g/> , а все в тому ж напрямі бігла <g/> , до того ж наперед відчутого й накресленого моря <g/> . </p>
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 <p> Часом « <g/> я <g/> » боязко з'являється в вірші <g/> , але дикція лишається такою ж мужньою й загальною <g/> , бо крик почуттів знову ж заступлений описом поведінки <g/> , а сам опис перенесений у майбутній час <g/> , — тонкий засіб <g/> , що зразу робить образ узагальненим <g/> , водночас не позбавляючи його глибокої індивідуальности <g/> : </p><p> За рядом днів сумних задніє </p><p> один страшний і невідкличний <g/> . </p>
doc#2 <p> Часом « <g/> я <g/> » боязко з'являється в вірші <g/> , але дикція лишається такою ж мужньою й загальною <g/> , бо крик почуттів знову ж заступлений описом поведінки <g/> , а сам опис перенесений у майбутній час <g/> , — тонкий засіб <g/> , що зразу робить образ узагальненим <g/> , водночас не позбавляючи його глибокої індивідуальности <g/> : </p><p> За рядом днів сумних задніє </p><p> один страшний і невідкличний <g/> . </p>
doc#2 Це <g/> , — ну <g/> , звичайно ж — опис того <g/> , що вже було <g/> , але на усвідомленні універсальности своєї долі <g/> , на розумінні <g/> , що немає значення <g/> , кому ця доля трапиться раніше <g/> , а кому пізніше <g/> .
doc#2 <p> О <g/> , хто ж мені утіху дасть <g/> ?