Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#12 : „Там ще і досі <g/> , певно <g/> , є світлиця <g/> , з якої виніс я незгійну рану і де навчився земному молиться“ ( <g/> Карманський <g/> ) <g/> . </p>
doc#14 ) <g/> , веде нас дорогою вечірніх верб <g/> , приводить на землю — так <g/> , землю взагалі <g/> , без концентрації <g/> , землю як сіру грудку в космосі <g/> , — і залишає <g/> , збагачених <g/> , у зеленому відблиску світанкового сонця — де <g/> ?
doc#15 Нарешті <g/> , навіть у літературі ми зустрічаємо такі речення <g/> , де тяжко було б щонебудь дорозумівати [ <g/> подразумовать <g/> ] <g/> , але їм тим не менше <g/> , тяжко відмовити права називатися реченням [ <g/> чому <g/> ?
doc#15 Особливо впливовими були погляди Павля <g/> , який з речень <g/> , де нема нічого <g/> , крім називного відмінка імени <g/> , знав тільки афективні Вогонь <g/> !
doc#15 Так <g/> , в одному місці він каже <g/> , що іменні речення через свою неозначеність збереглися лише там <g/> , де їх " <g/> заступає й доповнює суміжний текст [ <g/> souvislost <g/> ] <g/> , ситуація <g/> " <g/> .
doc#15 Виходячи з цього <g/> , Шахматов відокремлює від речень аналізованого типу ті <g/> , де називний відмінок не сполучає в собі функції суб'єкта і предиката <g/> , а виступає предикатом до попереднього ( <g/> або <g/> , додамо <g/> , наступного <g/> ] висловлення <g/> , як приміром <g/> , слово пятно в такому прикладі з Слєпцова <g/> : " <g/> А зто что <g/> ?
doc#15 Бо подібні конструкції <g/> , подібні переломи <g/> , переходи від однієї синтаксичної будови до іншої можливі насамперед в усній мові <g/> , а в письмовій - тільки там і тоді <g/> , де і коли вона ще не розірвала міцних зв'язків із живою усною - розмовною чи розповідною - мовою <g/> .
doc#15 <p> Цілком аналогічні своєю будовою другий і четвертий приклад <g/> , де після присудків ( <g/> було <g/> , снилось - у першому з них <g/> , не виросло <g/> , не згнило <g/> , було - в другому <g/> ) чекали б однорядних підметів <g/> , а замість того знаходимо <g/> , підтримане включенням двоелементних речень <g/> , переоформлення їх у називні речення <g/> . </p>
doc#15 Так <g/> , у поданих далі прикладах <g/> , де означення в називному відмінку стоять у кінці або на початку речення <g/> , варт тільки змінити пунктуацію - павзи <g/> , позначувані комами <g/> , замінити на павзи <g/> , позначувані крапкою <g/> , і матимемо вже зформовані називні речення <g/> .
doc#15 ( <g/> У. Самчук <g/> ) </p><p> I <g/> , нарешті <g/> , можна навести приклади <g/> , де цей відпад від основного речення вже довершився <g/> , незалежно від того <g/> , чи закріпив його автор уживанням крапки чи ні <g/> : </p><p> Дівча заплітає червоний закісник <g/> , </p><p> Сто тисяч усмішок і зір не лукавий <g/> . </p>
doc#15 <p> Можливість переродитися в називні закладена в тих особових реченнях <g/> , де присудок виражений прикметником <g/> , а дієслівна зв'язка нульова <g/> .
doc#15 Не беручи навіть випадків <g/> , де подібні речення на письмі розмежовані крапками <g/> , хоч по суті <g/> , безперечно становлять ряд <g/> : </p><p> - Чуєтє <g/> ?
doc#15 Мирний <g/> , « <g/> Повія <g/> » <g/> ) </p><p> - маємо чимало таких <g/> , де крапок нема і зв'язок між реченнями вияв ленний наочно <g/> .
doc#16 Можна було б подумати <g/> , що Донцов не знає і вступної редакційної статті до 1-го збірника « <g/> МУР <g/> » <g/> , де ясно написано <g/> : Збірники Муру — « <g/> це мусить буги трибуна літературно-мистецької праці і дискусії <g/> .
doc#16 Бо де ж і коли бувало <g/> , щоб приречене мовчки і без опору відступало перед тим <g/> , що йде йому на зміну <g/> ? </p>
doc#16 <p> Не мусімо приймати національну душу цілковито такою <g/> , як вона сьогодні є. Можемо бажати де в чому змінити й перевиховати її <g/> .
doc#16 як наше зовнішнє тіло <g/> » <g/> , « <g/> як обузданий скот <g/> » мусить іти « <g/> туди <g/> , де <g/> …
doc#16 Але поки воно реалізується в формі різних штучних організацій <g/> , де партнери зайняті тільки підсиджуванням один одного <g/> , закулісними махінаціями й стеженням <g/> , чи не хоче мій сусіда обдурити мене <g/> , воно не лишається реалізованим <g/> , а тільки деклярованим <g/> .
doc#17 Це був світ <g/> , де Бог був не далеко на небі <g/> ; а тут же <g/> , за містечком на царині <g/> . </p>
doc#18 Леонид Білецький про Альфреда де Віньї ( <g/> 1929 <g/> ) <g/> , Костянтин Чехович про « <g/> Бар Кохбу <g/> » Я. Врхліцького і про Данте ( <g/> 1936 — 38 <g/> ) <g/> .