Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 На теренах Росії і з-під Росії все <g/> , починаючи від ануляції міжнародної конвенції про полонених і заміни її законом про кару смерти за полон <g/> , віщувало еру безвартісности людського життя і здобутків людських культурних цінностей <g/> .
doc#1 І все ж загальноприйнятим є поділ творчости Т. Шевченка на три періоди <g/> : до заслання <g/> , протягом заслання і після заслання <g/> . </p>
doc#2 Так ніби почалася гра примітивною дудкою <g/> , а далі все нові і все складніші інструменти приєднувалися <g/> , і наприкінці дудки вже не чути <g/> , грає потужна оркестра скрипок <g/> , флейт <g/> , труб <g/> , арф і дзвіночків <g/> , — але в суті речі це все та сама тема <g/> .
doc#3 які можуть бути комети <g/> , коли все рухається <g/> ?
doc#4 Хоч завдання це було б не легке <g/> , бо все це дано ляпідарно <g/> , непомітно <g/> , натяком <g/> , блискавичним скісним поглядом <g/> .
doc#5 Іншим претендентам лишається сердитися ( <g/> Дмитро <g/> ) <g/> , мститися ( <g/> Іванчук і Безпалько <g/> ) або все пробачити ( <g/> Льова <g/> ) <g/> .
doc#6 На цій виставці таку значущу малість людини бачимо в “ <g/> У нас на все знайдеться виправдання <g/> ” ( <g/> ч. 7 <g/> ) <g/> , де люди відсунені на бічні пляни <g/> , хоч і які ті люди важливі ( <g/> з правого боку вони втілюють війну <g/> , з лівого— мир <g/> ) <g/> , у “ <g/> Монреальська місія в Старій Броварні <g/> ” ( <g/> ч. 27 <g/> ) <g/> .
doc#7 <p> Хоч я й не питав — признаюся прилюдно — дозволу в редакції « <g/> Києва <g/> » ( <g/> на обкладинці написано <g/> : « <g/> Передрук за дозволом редакції <g/> » <g/> ) <g/> , але наважуюся передрукувати і другу частину вірша Зуєвського <g/> : </p><p> Так нездогадно <g/> , мов на травах Це все <g/> , що ми несли <g/> , </p><p> У перших зацвітах вогнявих — </p><p> Віконниці з імли <g/> , </p><p> І днів здобуток нерозтлінний Пильнує шати всім <g/> , </p><p> Де сторожкі зелені стіни Звели нам рідний дім <g/> . </p>
doc#8 Моральні апофтегмати він стверджуватиме галасливістю пройдисвіта <g/> , гульнею доводитиме <g/> , що все на світі марне <g/> .
doc#9 все це <g/> , хоч і різними каналами <g/> , але створює широкі можливості для галицьких мовних впливів <g/> .
doc#10 <p> Змушені обставинами давати російсько-український словник <g/> , працівники Академії все таки фактично поширили своє завдання <g/> .
doc#11 <p> Ім'я найманого вбивника Спарафучіле спустилося <g/> , правда <g/> , до Венеції й « <g/> Перверсії <g/> » не з Дантового пекла <g/> , а з опери — « <g/> Ріґолетто <g/> » Верді <g/> , біографія персонажа вказує зовсім не на Венецію <g/> , а на оперну Мантую <g/> , але все - таки воно означає Гати - з - Пістоля і стає апогеєм венеційського відьомського карнавалу ( <g/> пряме авіясполучення Бахтін — Венеція <g/> ) <g/> .
doc#12 : „Венера <g/> , як правдива мати <g/> , для сина рада все оддати“ ( <g/> Котляревський <g/> ) <g/> ; „Франко як письменник і діяч—неспокійний <g/> , поривчастий“ ( <g/> Петлюра <g/> ) <g/> . </p>
doc#14 Досить сказати <g/> : вперше по війні здійснено єдність українську ( <g/> духову <g/> , але і територіальна має попри все своє значення <g/> ) <g/> , вперше проблема українська стала світовою <g/> , а не регіональною <g/> .
doc#15 <p> Якщо виключити навіть речення u земля мягкая як явно двоелементне і підкреслене як називне <g/> , очевидно <g/> , через недогляд <g/> , то все ж речення типу u вот на стене <g/> ; на земле показують <g/> , що <g/> , наблизившися до поняття називних речень і охопивши характеристичну рису їх значення <g/> , поставивши питання про сферу їх застосування <g/> , Кудрявський усе ж не був послідовним і не відмежував їх <g/> , приміром <g/> , від неповних речень або еквівалентів речень <g/> , захопившися тільки твердженням про можливість бездієслівних речень взагалі <g/> . </p>
doc#16 І все це навіть не висновки мого критика <g/> , а взято в лапки <g/> , отже <g/> , подане як мої власні слова <g/> ! </p>
doc#18 « <g/> В " <g/> Мой- сею <g/> " <g/> , — писав Ярема <g/> , — обвинувачено тяжко все українське громадянство <g/> » <g/> .
doc#19 Безконечні переїзди з місця злочину на місце злочину <g/> , цілоденне сухе — для протоколу — переслухування нашвидкуруч злочинців <g/> , « <g/> клопоти без кінця і краю <g/> » — все це гнітюче діяло на душу і <g/> , хоч постачало величезний життьовий матеріял і збагачувало безмірно знанням людей і життя <g/> , але водночас притупляло <g/> , виснажувало й забирало всяку можливість віддатися систематичній літературній праці <g/> .
doc#20 Власне <g/> , великого морозу не було <g/> , поїзд не летів експресом <g/> , але все таки він рухався <g/> , і ми були неприхищені від тим твореного вітру <g/> .
doc#21 Запропоновано склад редакції з двома особами “ <g/> іхніми <g/> ” — Богдан Нижанківський ( <g/> секретар редакції <g/> ) і Зенон Тарнавський <g/> , а решта троє мали бути членами МУРу—Домонтович <g/> , Косач і я. З цих осіб Домонтович і Косач були неперебірливі щодо складу редакції <g/> , Домонтович уже здавна висував як своє гасло “ <g/> Мені все одно <g/> , де друкуватися <g/> , хоч на паркані <g/> <g/> , а Косач завжди був нічий і всіх <g/> .